Перехід цей, звичайно, здійснюється не відразу, і якийсь час обидві ці
форми страхування існують паралельно або доповнюючи одна одну. Такий
характер, видимо, носили організації постійного професійно-корпоративного типу, зведення про які виходять до глибокої старовини. У задачі цих організацій входило надання матеріальної допомоги їхнім членам у
нещасних випадках, а у випадку смерті - осиротілим родинам.

Вони існували, зокрема, у Древній Індії й у Древньому Єгипті і були по перевазі організаціями взаємодопомоги ремісників і торговців. При всій недостатності наявних про них зведень, що залишають відкритим питання про те, чи існував у них постійний страховий фонд або посібники виплачувалися в порядку наступної розкладки, на думку деяких учених, тут вже існували
регулярні, зв'язані з визначеними термінами страхові внески.

Історія страхування засобів автотранспорту починається з початку двадцятого століття, коли виникли перші автомобілі. Страхування автомобільного транспорту проводилось в основному в країнах Європи.

Реально в нашій країні страхування засобів автотранспорту почало проводитись приблизно в середині 50-х років, коли урядом були здійснені заходи щодо розвитку добровільного страхування домашнього майна і засобів транспорту у населення, але розповсюдження їх було незначним, так як автомобілі належали в основному підприємствам та організаціям.

З 1958 року вперше були розроблені самостійні правила добровільного страхування транспортних засобів, що належали громадянам. Але це страхування швидко застаріло.

Виникла гостра необхідність вдосконалення його умов, розширення страхової відповідальності.

В наступні роки розвитку автотранспортного страхування можна умовно визначити 3 етапи його розвитку:

1 етап (1970-1985 рр.) – добровільне страхування транспортних засобів, що належать громадянам, стало самостійним засобом страхування.

2 етап (1986-1990 рр.) – введення і розвиток добровільного комбінованого страхування автомобіля, водія і багажу (авто-комбі).

3 етап (з 1991 року) – визначається введенням нових правил добровільного страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

З 1970 року добровільне страхування транспортних засобів, що належали громадянам, вперше стало проводитись на випадок викрадень, загибелі чи інших пошкоджень в зв`язку з угоном транспортних засобів.

За безаварійну їзду особам, що страхували засоби транспорту не менше трьох років без перерви надавався місячний пільговий термін для укладання нового договору.

В цей час добровільне страхування засобів транспорту стало окремо відбиватись у обліку, відокремившись від добровільного страхування домашнього майна.

На першому етапі розвитку (1970-1985 рр.) добровільне страхування засобів транспорту, що належав громадянам (авто-каско) встигло завоювати популярність, що підтверджується статистикою.

Наприклад, кількість діючих договорів добровільного страхування серед населення складало (рис. 1.1.):

у 1961 році - 10,5 тисяч одиниць;

у 1970 році - 339,4 тис. одиниць;

у 1975 році - 1566,4 тис. одиниць;

у 1980 році - 3334,6 тис. одиниць;

у 1985 році - 5072,1 тис. одиниць.

у 1990 році – 9857,7 тис. одиниць. ??????????????? ??????????? ? ????. 1991 ?.: ????????? ????. ???????/???????????? ???????? ????. – ?.:??????? ? ??????????, 1991. – 96 ?.

Рис. 1.1. Кількість договорів добровільного страхування серед населення України за період 1960 – 1990 рр.

Число договорів страхування зростало з року в рік, і це доводить, що цей вид страхування користується популярністю в населення.

На цьому етапі:

На першому етапі розвитку автотранспортного страхування аварії – найбільш часті причини пошкодження транспортних засобів і найбільш розповсюджені страхові події. Таким чином, у власників автомобілів швидко росла потреба у забезпеченні страхового захисту автотранспортних засобів.

Авто-комбі – це вид автотранспортного страхування, що поклав початок другому етапові його розвитку в СРСР з 1 січня 1986 року. За таким договором в комплексі вважались застрахованими автомобілі (в тому числі з причепами), багаж, що знаходився в них, а також водії і пасажири на випадок їх смерті в результаті ДТП.

Зміна термінів вступу договорів в силу (з 1 липня 1987 року - з наступного дня після оплати платежів) сприяло поліпшенню умов страхування, більш повному охопленню страхуванням автотранспортних засобів і найбільш часто враховувало інтереси автовласників на другому етапі автотранспортного страхування.

Про це говорить кількість договорів страхування, укладених за цей період (рис. 1.1.).

Аналізуючи рис. 1.1., можна зробити висновок про те, що на другому етапі автотранспортного страхування попит на страховий захист з цього виду страхування неухильно зростає (про що свідчить зростаюче число договорів добровільного страхування автотранспорту).

Вводились пільги, спрямовані на заохочення страхувальників, які систематично поновлювали договірні відносини зі страховими органами і суворо дотримувались правил безпеки руху, не допускаючи ДТП.

Крім того, що були введені пільги, з 1989 року цей вид страхування став передбачувати відповідальність страховика за травму водія і пасажирів, отриману в результаті ДТП, що спричинила настання інвалідності I, II чи III групи.

Вперше за умов цього виду страхування (і взагалі вперше в страхуванні в нашій країні) було введено франшизу, тобто, відповідальність страховика лише з певного мінімуму збитків, або він звільнявся від відшкодування збитків в межах цього мінімуму.

Була розширена відповідальність страхових органів по авто-комбі на випадок викрадення автомобіля чи окремих його частин, деталей, приладдя та предметів багажу, а також пошкодження автомобіля чи багажу, викликаного умисними чи необережними діями третіх осіб, що зумовило тенденцію подальшого розширення страхових операцій.

З 1 січня 1988 року в умови добровільного страхування внесені суттєві зміни. Стали встановлювати знижку на спрацьованість запчастин транспорту, виходячи з терміну експлуатації. До цього визначальним показником був пробіг з початку експлуатації даного транспортного засобу і до моменту