Страховий поліс складається за формою, що містить: назву та адресу страховика, тип, марку транспортного засобу та державний номерний знак, номери двигуна, шасі (кузова), початок та закінчення дії договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності, розміри страхового платежу та страхової суми, для страхувальника - юридичної особи - її найменування та адресу, для страхувальника - фізичної особи - прізвище, ім'я та по батькові власника транспортного засобу, домашню адресу, підписи сторін.

У разі зміни власника транспортного засобу дія договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності може поширюватися на нового власника за умови переоформлення страхового полісу на його ім'я.
У разі в'їзду на територію України незастрахований власник (водій) транспортного засобу має укласти звичайний договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності. Це не поширюється на випадки, коли власник транспортного засобу застрахував цивільну відповідальність у державі, з уповноваженою організацією зі страхування цивільної відповідальності якої МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

У разі настання страхового випадку страхувальник (водій транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду) зобов'язаний:

- додержуватися правил дорожнього руху, встановлених чинним законодавством;

- вживати всіх заходів з метою запобігати збільшенню розміру шкоди;

- надавати третім особам необхідну інформацію для ідентифікації страхувальника і страховика (страхової організації);

- повідомити протягом трьох робочих днів страховикові (страховій організації) про настання страхового випадку, надати йому письмове пояснення про обставини дорожньо-транспортної пригоди та, у разі потреби, надати транспортний засіб для огляду й експертизи. Якщо страхувальник з поважних причин не мав змоги виконати зазначені дії, він повинен довести це документально.

Під час оформлення відповідних документів про дорожньо-транспортну пригоду працівники органів внутрішніх справ згідно з чинним законодавством установлюють та фіксують необхідні відомості про обов'язкове страхування цивільної відповідальності учасників цієї пригоди та зобов'язані надавати страховикові (страховій організації) або МТСБУ, після їх звернення, відомості, що стосуються страхового випадку.

Контроль за наявністю страхового полісу обов'язкового страхування цивільної відповідальності у власника (водія) транспортного засобу здійснюється органами внутрішніх справ згідно з чинним законодавством.
Завдяки впровадженню обов'язкового страхування власників транспортних засобів Україна приєдналася до міжнародної системи страхування відповідальності автовласників "Зелена картка", яка функціонує з 1 січня 1953 року.

3. Напрямки удосконалення страхування автотранспортних ризиків в Україні

3.1 Правове забезпечення страхування автотранспортного ризику

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності регулюється :

" Положенням про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів". Це "Положення" затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1175 від 28. 09.1996 р.(останні зміни внесені Постановою № 682 від 21.05. 2002 р.)

Постановою Кабінету Міністрів України № 1228 від 26. 09. 2001 р. "Про затвердження розмірів страхових платежів за звичайними договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів на території України.

3.1. На процеси подальшого планомірного розвитку страхування як у регіонах, так і в Україні в цілому, впливають проблеми різного характеру, більшість яких знаходяться власне поза площиною страхового ринку, зокрема:

1) повільні темпи ринкової трансформації та реструктуризації реального сектору економіки;

2) значна частка тіньової економіки;

3) збиткова діяльність більшості підприємств;

4) приховані монопольні утворення.

Крім цього, в силу недооцінки значимості страхування в економіці країни, основний тягар витрат з попередження та ліквідації наслідків стихійних явищ, катастроф і техногенних аварій продовжує лягати на державний бюджет.

3.2. Незважаючи на значні темпи приросту основних показників діяльності страховиків та страхових посередників, страховий ринок України має ряд об’єктивних причин свого недостатнього розвитку і невирішених проблем, до яких можна віднести:

1) низька заінтересованість у страхуванні, через недостатню платоспроможність населення, у першу чергу через відносну нечисленність “середнього класу” населення та низький рівень його страхової культури. Наприклад, за даними соціологічного дослідження Центру ім. О. Разумкова, переважна більшість (76,5%) громадян не знають суті обов’язкового страхування відповідальності власників транспортних засобів перед третіми особами. Лише 10,4% опитаних вважають, що таке страхування має бути обов’язковим, і більшість (69,1%) громадян бачать його винятково добровільним. Тому не дивно, що впровадження цього обов’язкового страхування має підтримку лише 40,4% громадян; більш ніж третина (34%) опитаних не вбачають необхідність такого кроку, чверть – не визначили своїх позицій (Страховий ринок в Україні: стан, проблеми, перспективи. – Національна оборона і безпека, №6 (42) 2003 р., с. 26.).

2) недосконале законодавство щодо обов’язкових видів страхування, в т.ч. значна кількість економічно недоцільних видів обов’язкового страхування (налічується 43, що значно перевищує кількість видів страхування, які існують в країнах ЄС) та відсутність необхідного контролю з боку держави за виконанням власниками автотранспортних засобів вимог щодо наявності укладеного договору обов’язкового страхування цивільної відповідальності перед третіми особами.

Питання обов’язкового страхування потребують виваженого політичного та економічного підходу з урахуванням як зарубіжного досвіду так і економічної доцільності його здійснення в Україні. При цьому, слід враховувати, що система обов’язкового страхування повинна бути спрямована на захист найбільш значимих майнових та соціальних інтересів як держави, так і, в першу чергу, її громадян. Крім цього, при розгляді питань щодо запровадження обов’язкових видів страхування мають враховуватись такі фактори як: дійсна ємність вітчизняного страхового ринку, можливості перестрахування, здатність здійснення ефективного контролю з боку держави, особливості оподаткування тощо.

3) нерозвиненість довгострокового страхування життя, пенсійних аннуітетів та інших видів особистого накопичувального страхування (частка страхування життя складає біля 0,5% від валових страхових платежів по ринку). Практично відсутнє регулювання діяльності актуаріїв. Крім цього, Законом України “Про недержавне пенсійне забезпечення” передбачена участь страхових компаній із страхування життя у системі недержавного пенсійного забезпечення, але правового регулювання такої діяльності до цього часу не забезпечено;

4)