З початку 2003 року структура активів страховиків незначно поліпшилась (якщо на 01.01.2003 р. лише 77% активів страховиків відповідали категоріям, визначеним Законом України “Про страхування”, то на 01.10.2003 р. вже 79%). В абсолютних величинах 1 803 млн. грн. це, як правило, зворотна фінансова допомога засновникам страховика або його основним страхувальникам, що не сприяє диверсифікації ризиків та надійності страховика. Крім цього, довгострокові кредити банків, які надані страховикам з початку 2003 року на кінець збільшились з 10,2 млн. грн. до 55 млн. грн, а короткострокові кредити - з 157,7 млн. грн. до 184,2 млн. грн.;

5) високий обсяг страхових премій, переданих за кордон за договорами перестрахування (як через об’єктивно обмежені можливості внутрішнього страхового і перестрахового ринків, так і у зв’язку із схемами “псевдоперестрахування”). За 2003 рік страховиками України сплачено перестраховикам-нерезидентам - 3,2 млрд. грн. (34,8% від валових страхових премій по ринку), з яких біля 90 відсотків розміщено на “м’яких” ринках, зокрема, в Литві, на яку припадає 52,2%, Латвії – 22%, Росії – 8,2%, Молдови – 6%. Страхових виплат отримано від перестраховиків-нерезидентів у розмірі 107,2 млн. грн.;

6) оптимізація оподатковування суб’єктами господарювання через інструменти страхового ринку, в результаті чого щороку рівень страхових виплат неухильно зменшується з 31,6% у 1997 році до 9,4% у 2003 році. Реальне страхування за різними оцінками становить лише 25-30% від загальних показників. Особливо висока частка “псевдострахування” (податкова оптимізація) у добровільному майновому страхуванні, зокрема, страхуванні фінансових ризиків (перестраховано за межі України 1,9 млрд. грн. або 59% від всього перестрахування у нерезидентів). Це сталося оскільки витрати на страхування майна юридичних осіб відносяться на валові витрати, а розміри страхових тарифів визначаються за згодою сторін у договорі страхування, як правило, з підвищувальним коефіцієнтом.

7) недостатнє регулювання страхового посередництва, що не сприяє загальному підвищенню страхової культури населення, а, у деяких випадках, приводить до поширення елементів шахрайства та неконкурентних засад діяльності. На сьогодні, існує так званий “неорганізований або “сірий” сектор, де сотні суб’єктів різних організаційно-правових форм здійснюють посередницьку діяльність у сфері страхування, не будучи ідентифікованими в силу відсутності відповідного державного регулювання;

8) недостатній рівень правого забезпечення медичного страхування. Найгострішими проблемами галузі охорони здоров’я впродовж багатьох років є зниження якості медичних послуг (Для України індекс відповідності національної системи охорони здоров’я потребам громадян, що його визначає Всесвітня організація з охорони здоров’я (ВООЗ), становить 5,135. (Значення цього показника дорівнює 10 у тому разі, якщо споживачі вважають, що всі їхні потреби задоволено. Індекс дорівнює 0 тоді, коли споживачі оцінюють систему охорони здоров’я як неадекватну їхнім потребам та запитам. Для порівняння: у США індекс дорівнює 8,1, у Європейському союзі — 6,7). Такий показник свідчить про порівняно низький рівень задоволення українців якістю медичних послуг). У той же час медичні послуги є часто недоступними для хворих насамперед через їх високу вартість. Насправді, безкоштовна медицина стала здебільшого платною, а законодавча база з питань медичного страхування лише знаходиться у стадії формування. За підрахунками Всесвітньої організації охорони здоров’я, приблизно чверть усіх видатків на охорону здоров’я в Україні становлять неофіційні або напівофіційні внески громадян;

9) невідповідність вітчизняного страхового законодавства вимогам міжнародного законодавства, в т.ч. ЄС, а також принцам та стандартам Міжнародної асоціації страхового нагляду;

10) недостатній рівень кадрового та наукового забезпечення. Щороку вищими навчальними закладами України випускається лише 110 – 120 магістрів страхування. За експертними розрахунками для задоволення потреб страхового ринку у фахівцях вищої кваліфікації необхідно довести їх щорічний випуск до 400-500 чоловік. Статистика свідчить, що жоден студент, який закінчив магістерську програму “Страховий менеджмент” у столичних вищих навчальних закладах не виїхав на роботу за межі Києва і це не дивно - адже тут зосереджена майже половина страховиків України. Доцільно організувати підготовку фахівців у регіонах: у навчальних закладах Дніпропетровську, Львові, Одесі, Донецьку, Чернівцях, які раніше (у статусі коледжів) готували молодших спеціалістів із страхування (Осадець С. Сучасний стан наукових досліджень. – Страхова справа № 4(4) 2001 р.).

Першочергові завдання щодо вирішення проблем

4.1. Передусім потребують законодавчого удосконалення правила та механізми функціонування і розвитку страхового ринку в Україні, приведення національного законодавства, що регулює відносини на ринку страхових послуг, у відповідність до стандартів Європейського Союзу, забезпечення максимального захисту страхових резервів шляхом впровадження спеціальних державних інвестиційних програм, усунення адміністративних бар’єрів для розширення числа пропонованих страхових послуг, щоб страхування стало ефективною та необхідною складовою життя кожної української родини, сприяло піднесенню національної економіки, входженню України до Європейського Союзу” (С.Буряк, Основи страхового права України. Навчальний посібник з комп’ютерним довідником “Дінай:Страхування”. Під редакцією д.е.н. Б.М.Данилишина. – К. – 2003, с. 5.).

4.2. З метою підвищення фінансової надійності страховиків, забезпечення рівних і справедливих умов для всіх, хто працює у сфері страхування серед першочергових завдань розвитку страхового ринку України пропонується визначити наступне:

1) розробка та прийняття Концепції розвитку страхового ринку України до 2010 року, яка б передбачала, з урахуванням принципів та стандартів, рекомендованих Міжнародною асоціацією нагляду за страховою діяльністю, а також законодавства ЕС у сфері страхування, конкретні заходи щодо:

- удосконалення державного регулювання;

- розширення сфери застосування страхових послуг, в т.ч. за рахунок розвитку страхового посередництва;

- активне використання інвестиційного потенціалу учасників страхового ринку;

- визначення механізму контролю та особливостей його проведення;

- прискорений розвиток