Право і судочинство

План

Вступ

Збільшення кількості злочинів (деліктів) неповнолітніми вимагає від законодавцяконтролювати віковий ценз злочинців (порушників), створювати нові профілактичні засоби боротьби зі злочинністю, створювати нові норми для неповнолітніх злочинців (порушників).

Але необхідно пам”ятати, що ще Пратогор казав, що міра усіх речей –людина. Отже ми повинні захищати права злочинців (а тим паче неповнолітніх). Гуманізм, милосердя сьогодні стає на першому місці у світі. Візьмемо наприклад загальну Декларацію з прав людини, Декларацію захисту прав дитини, вони дають і закріплюють право на захист особи у досудовому розслідуванні, у сіді, та позасудовому періоді.

У цій роботі я даю визначення захисникові, неповнолітньому, а також правам (на захист) останнього. Для розкриття “картини” я використовую Основний Закон України; кодекси : Кримінальний, Кримінально процесуальний, Цивільний, Цивільно процесуальний; постанови Пленуму Верховного Суду України; Закон України “Про адвокатуру” та ін.

1. Неповнолітній

1.1. Кримінальне право

Суб”єктом злочину є особа, яка досягла на момент вчинення злочину певного віку: шістнадцяти (загальний вік) або чотирнадцяти (знижений вік) років. Вік суб”єкта злочину виконує не лише роль критерію нижчої вікової межі, з якої можлива кримінальна відповідальність, але є обставиною, що визначає характер і ступінь суворості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх, тобто осіб які не досягли вісімнадцяти років на час вчинення злочину.

Необхідність виокремлення спеціальних норм про кримінальну відповідальність неповнолітеніх обумовлена принципами справедливості, гуманізму, економії кримінальної репресії. Особливості психології неповнолітніх, зокрема їх схильність до сприйняття стороннього впливу, з одного боку, спонукають максимально обмежувати їх спілкування з повнолітніми злочинцями, які розміщуються в окремих установах з відбування покарання, а з другого, - дає змогу обмежетися щодо таких осіб порівняно більш м”якими заходами, достатніми для забезпечення їх виправлення і перевиховання. Суспільство не має право висувати до неповнолітніх такі самі суворі вимоги, як до своїх дорослих членів. Тому часто щодо неповнолітніх достатніми є міри виховно-педагогічного, а не карального характеру.

Неповнолітніми вважаються особи, які не досягли 18-річного віку. Серед неповнолітніх в Кримінальному кодексі виокремлюються ще ряд категорій осіб, зокрема: малолітні, тобто ті, які не досягли 14-річного віку, новонароджені діти, діти, які не досягли 16-річного віку тощо.

Коли йдеться про кримінальну відповідальність і покарання неповнолітніх, то має значення виокремлення серед них тих,що досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. В такому сенсі неповнолітніми слід вважати осіб, які досягли 16-річного, в ряді випадків 14-річного віку, але яким ще не виповнилося 18 років. Особа вважається такою, що досягла відповідного віку не в день свого народження, а з 0 годин наступної доби

Враховуючи біологічні, психологічні та соціальні особливості неповнолітніх, закон, по-перше, забезпечує їх посилену кримінально-правову охорону, по-друге, передбачає особливості притягнення їх до відповідальності, звільнення від відповідальності, призначення покарання, звільнення від покарання і його відбування. Ця позиція базується на міжнародно-правових актах, зокрема Декларації прав дитини Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 р, у Преамбулі якої визначається, що неповнолітні, у зв”язку з їх фізичною і розумовою незрілістю потребують спеціальної охорони і захисту, включаючи належний правовий захист.

Норми спрямовані на забезпечення нормального фізичного і психічного розвитку неповнолітніх, вміщені в низці статей Загальної частини Кримінального кодексу . До них належать ті, які: регламентують вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ст. 22); передбачають, що обставиною, яка пом”якшує покарання, є вчинення злочину неповнолітнім (п.3 ч.1 ст.66), а обставинами, які обтяжують покарання, - вчинення злочину щодо малолітнього (п.6 ч.1 ст. 67) або з використанням малолітнього (п.9ч.1ст.67).

В Особливій частині є значна кількість норм про злочини, потерпілими від яких можуть виступати лише неповнолітні (чи окремі категорії), або ж караність яких посилюється при вчиненні їх щодо неповнолітніх. Потерпілий, який характеризується відповідними рисами, є ознакою основних або кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів низки злочинів.

Разом із посиленням кримінально-правового захисту неповнолітніх Кримінальний Кодекс передбачає специфіку вирішення цілої низки питань відповідальності за злочини, вчинені самими неповнолітніми. Такі норми об”єднані у розділі XV Загальної частини Кримінального кодексу.

Підстава кримінальної відповідальності неповнолітніх та її принципи такі ж, які діють стосовно повнолітніх осіб. У Загальній частині Кримінального кодексу зосереджені лише норми, які стосуються особливостей кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх:

регламентують вимоги щодо погашення і зняття судимості.

1.2. Цивільне право

Здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки (цивільна дієздатність) виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку.

Неповнолітні віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років вправі укладати угоди за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників.

За неповнолітніх, які не досягли п'ятнадцяти років, угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Вони вправі учиняти лише дрібні побутові угоди

2. Захисник

Захисником є особа, яка в порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі.

Як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У випадках і в порядку, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом, як