Соціальні виплати здійснюються у вигляді пенсій (матеріальної допомоги), у натуральному вигляді (надання харчування, технічних засобів пересування, протезування, розміщення у будинках для старих та інвалідів, надання соціальних послуг і пільг побутового характеру (оплата житлово-комунальних послуг, проїзду на транспорті, медичне обслуговування і лікування, санаторно-курортне забезпечення, реабілітація інвалідів, допомога сім'ям з дітьми тощо).

Види соціального захисту різноманітні, але головними з них є пенсії та допомоги, які слід розрізняти між собою. Пенсії мають постійний (регулярний) характер, допомоги — разовий або періодичний, обмежений у часі. Більшість видів допомог не порівнюються із заробітком і не залежать від нього.

Пенсійне забезпечення є однією з основних гарантій матеріального забезпечення непрацездатних громадян. Для непрацюючих пенсіонерів пенсія фактично стає основним джерелом їхнього існування. У зв'язку з цим проблематичним є питання рівня матеріального забезпечення, який має підтримувати пенсія. Відповідно до ст. 46 Конституції України, пенсія повинна забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. На жаль, реалії сьогодення такі, що ця вимога Конституції не дотримується державою. З вересня 1999 p. мінімальний розмір пенсії за віком складає 24,9 грн., прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність на 2000 рік становив 216,56 грн., а у 2001 році — 248,77 грн. Як бачите, різниця дуже суттєва. Попри все держава розробляє спеціальні програми із соціального захисту прошарків населення пенсійного віку. У цьому полягає один із головних аспектів її соціальної функції, оскільки пенсіонери становлять досить велику соціальну групу. Так, згідно з даними статистики в Україні пенсіонерів налічується близько 15 млн, або 29% всього населення.

Рівень і якість пенсійного забезпечення — важлива складова економічного та соціального становища населення країни.

У більшості умовою реалізації права на матеріальне забезпечення, а також підставою встановлення диференційованих розмірів соціального забезпечення є наявність трудових відношень у минулому чи в сьогоденні. Трудові відносини, як правило, передують відносинам соціального забезпечення. У зв'язку з цим значну роль відіграватиме трудовий стаж громадянина, який в аспекті соціального забезпечення набуває конкретного значення страхового стажу. У соціальному забезпеченні громадян велике значення має класифікація трудового стажу на окремі види: загальний; спеціальний; безперервний. Ця класифікація дозволяє диференційовано підходити до призначення різних видів пенсій. Слід зазначити, що сьогодні (у зв'язку з наявністю соціальної проблеми безробіття та її об'єктивного існування в ринкових умовах) втрачає своє колишнє значення безперервний трудовий стаж і зростає роль загального або спеціального стажу.

Для призначення пенсії за віком на загальних підставах потрібний загальний стаж роботи, а для встановлення пенсії на пільгових умовах — спеціальний. Загальний трудовий стаж — це сумарна тривалість трудової чи іншої суспільне корисної діяльності, незалежно від місця роботи, часу і наявних перерв. Спеціальний стаж — сумарна тривалість трудової діяльності (державної служби), але виділена із загального стажу за зазначеним змістом, або за умовами праці, у тому числі за займаною посадою, в яких вона протікала. Безперервний стаж — це тривалість безупинної трудової діяльності працівника на одному підприємстві, в установі, організації.

Виходячи з цього державою сформована певна система соціального забезпечення.

Систему пенсійного забезпечення складають:

1) державне пенсійне забезпечення та

2) комерційне пенсійне забезпечення. Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», державні пенсії поділяються на:

а) трудові — за віком; з інвалідності; на випадок утрати годувальника; за вислугу років і

б) соціальні.

Призначення встановлених законодавством пенсій залежить від настання певних умов. Зокрема, для призначення пенсії за віком необхідно досягти певного віку і мати певний трудовий стаж. За загальним правилом, для отримання пенсії за віком чоловіки повинні досягти 60-річного віку і стаж роботи не менш як 25 років, а жінки — відповідно 55-річний вік і стаж роботи не менш як 20 років. Такі вікові межі встановлені для тих, хто працював на посадах і мав професії із звичайними умовами праці.

Багато категорій працівників мають право на пенсію на пільгових умовах. Зокрема, такою пільгою можуть скористатися працівники, що зайняті на роботах з особливо шкідливими та важкими умовами праці. Перелік таких робіт визначено в так званих списках № 1 та № 2. За списком № 1, працівники мають право піти на пенсію на 10 років раніше, тобто жінки — при досягненні 45 років, чоловіки — 50 років. За умови наявності стажу роботи у шкідливих умовах для жінок 7 років 6 місяців, при загальному трудовому стажі 15 років, для чоловіків — 10 років у шкідливих умовах праці, при загальному трудовому стажі 20 років. За списком № 2, працівники мають право на призначення пенсії на 5 років раніше, тобто при досягненні жінками 50 років, чоловіками — 55 років за умови наявності стажу роботи у шкідливих умовах праці для жінок — 10 років (при загальному трудовому стажі 20 років), а для чоловіків — 12 років 6 місяців (при загальному трудовому стажі 25 років). Відсутність одного з означених критеріїв призначення пенсії на пільгових умовах приводить до втрати права на пенсії на цих умовах.

Крім цього законодавством передбачено й інші підстави для призначення пенсії на пільгових умовах. В одних випадках ці підстави виступають як спеціальні юридичні підстави надання права на пенсію за віком, а в інших — у вигляді додаткових вимог до спеціального стажу роботи. Наприклад, спеціальною юридичною підставою для пільгового забезпечення є Чорнобильська катастрофа, від якої постраждали громадяни, які були ліквідаторами наслідків цієї аварії або потерпілі від неї.