Об”єктивні підстави відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, збігаються ізізагальними об”єктивними підставами відповідальності за заподіяння шкоди. Відповідальність застосовується і за відсутності вини заподіювача шкоди.

Зобов”язальною стороною у відносинах з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, є організації та громадяни (володільци джерел підвищеної небезпеки), діяльність яких пов”язана з підвищенною небезпекою для оточення.

Положення ст. 450 ЦК виходять з підвищенної небезпеки для оточення. Отже, особи з оточення, коли їм заподіяно шкоду джерелом підвищеної небезпеки, набувають прав на відшкодування шкоди, і вони є суб”єктами права вимоги або уповноваженими особами:

При вирішенні питання про майнову відповідальність слід виходити з наступних положень. Шкода, завдана одному з володільців з вини іншого, відшкодовується винним. За наявності вини лише володільця, якому завдано шкоди, її йому не відшкодовують. За наявності вини обох володільців розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного. За відсутності вини володільців джерел підвищеної небезпеки у взаємному завданні шкоди (незалежно від її розміру) жоден з них не має права на відшкодування.

3.4. Особливості відшкодування шкоди при ушкодженні здоров”я і заподіяння смерті громадянинові

Основні положення відповідальності: 1) за ушкодження здоров”я і смерть громадянина, пов”язаних з виконанням ним трудових обов”язків(456 ЦК України); 2) за ушкодження здоров”я і смерті громадянина, за якого той, хто заподіяв шкоду, не зобов”язаний сплачувати страхові внески(457 ЦК України); 3) за ушкодження здоров”я і смерть громадянина, який не підлягає соціальному страхуванню (ст.461 ЦК України); 4) відшкодування шкоди при ушкодженні здоров”я неповнолітнього (ст.462).

Специфічний об”єкт посягань – зподіяння ушкодження здоров”я, заподіяння смерті. Це призвело до того, що поряд з кодексом при визначенні розміру відшкодування можливе субсидіарне використання Закону України “Про загальнообов”язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захвоювання на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999р, а також керівні роз”яснення Пленуму Верховного Суду України щодо застосування зазначеного цивільного законодавства передбачені в постанові “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27 березня 1992 р.

Право громадян на їх матеріальне забезпечення у разі повної або часткової втрати працездатності, а також втрати годувальника гарантується соціальним страхуванням працівників, допомогою з тимчасової непрацездатності, сплатою страхових внесків власниками підприємств, установ та організацій. Власники підприємств установ, організацій, які сплачують внески на соціальне страхування, є страхувальниками. Робітники, службовці, які працюють на підставі трудового договру, члени кооперативів, члени творчих спілок, а також інші творчі працівники, що не є членами творчих спілок, інші особи, які підлягають соціальному страхуванню, є застрахованими особами. Якщо робітникові у зв”язку з виконанням ним своїх трудових (службових) обов”язків заподіяно шкоду здоров”ю страхувальником , останній відповідає перед потерпілим за навності загальних і спеціальних підстав цивільної відповідальності.

Відповідно до ст. 11 Закону “Про охорону праці” і п.п. 1, 8 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров”я, пов”язаним з виконанням ним трудових обов”язків, власник або уповноважений ним орган, з вини яких мав місце нещасний випадок з працівником на виробництві, зобов2язані відшкодувати членам сім”ї потерпілого та його утриманцям в разі його смерті заподіяну цим шкоду (частину втраченого заробітку) та сплатити їм одноразову допомогу і в тому разі, коли в цьому була вина й інших осіб, в тому числі закладів охорони здоров”я.

Навність вини інших осіб згідно з ст. 452 ЦК може бути підставою для регресної вимоги власника або уповноваженого органу до винної особи.

Під шкодою розуміють знищення або зменьшення матеріального або нематеріального блага. Чинне законодавство (ст. 456 ЦК України) передбачає відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров”я. Протиправні діяння страхувальника – це порушення ним обов”язку із забезпечення здорових і безпечних умов праці, тобто невжиття ним усіх залежних від нього заходів щодо охорони праці робітників. Протиправна бездіяльність страхувальника має місце, якщо він не виконав обов”язку із забезпечення трудової і виробничої дисципліни працівників, внаслідок чого заподіяно ушкодження здоров”я працівникові, який не причетний до порушення дисципліни.

Документи що встановлюють вину страхувальника:

Страхувальник відповідає перед своїми працівниками, з якими він пов”язаний трудовими відносинами. Страхувальник не несе цивільної відповідальності перед потерпілим робітником за каліцтво або смерть, якщо вони виникли внаслідок порушення потерпілим трудової дисципліни.

Підстави відповідальності нестрахувальника за ушкодження здоров”я і заподіяння смерті застрахованій особі. Якщо ушкодження здоров”я заподіяно нестрахувальником, тобто фізичною або юридичною особою, з якими потерпілий не перебуває у трудових відносинах,то вони несуть відповідальність за заподіяну шкоду. При цьому, коли шкоду заподіяно джерелом підвищеної небезпеки, належним нестрахувальникові, то він відповідає перед потерпілим як володілець джерела підвищеної небезпеки незалежно від вини (ст. 450 ЦК України).

Зміст і розмір відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров”я складається з:

1) виплата