втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; 2) виплати у відповідних випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім”ї та утриманцям потерпілого); 3) компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посиленне харчування, протезування і т.д.); 4) за навності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується моральна шкода.
Якщо каліцтво заподіяне не тільки з вини страхувальника, а й внаслідок грубої необережності потерпілого, розмір відшкодування має бути зменьшений залежно від ступеня вини потерпілого (ст. 454 ЦК України). Питання щодо того, чи є необережність грубою або простою, вирішується у кожному випадку з урахуванням конкретних обставин. Груба необережність потерпілого може бути підставою для зменьшення розміру відшкодування, але не для відмови у такому відшкодуванні.
Коло осіб які мають право на відшкодування шкоди у зв”зку зі смертю потерпілого: – непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого; – непрацездатні особи, які не передували на утриманні померлого, проте мали на день його смерті право на одержання від нього утримання; – дитина померлого, яка народилася після його смерті; – один з батьків, дружина померлого або інший член сім”ї незалежно від віку і працездатності, якщо він не працює і здійснює нагляд за дітьми, братами, сестрами або онуками померлого, які не досягли восьми років.
Зазначені особи мають право на відшкодування за наявності підстав цивільної відповідальності заподіювача перед потерпілим.
3.5. Відповідальність за ушкодження здоров”я і смерть громадянина, який не підлягає соціальному страхуванню.
Умови відповідальності визначаються або на загальних підставах за ст. 440 ЦК, або за ст. 450 ЦК – у разі ушкодження здоров”я чи заподіяння смерті джерелом підвищеної небезпеки. Суб”єктом відповідальносіт за ст. 461 можуть бути громадянин або організація, що заподіяли шкоду життю і здоров”ю незастрахованої особи. У разі ушкодження здоров”я незастрахованої особи їй відшкодовуються фактичні майнові витрати на додаткове харчування, протезування, санаторно-курортне лікування та ін., тобто витрати, що пов”язані з поновленням здоров”я, якщо потерпілий за висновком лікарської експертизи дійсно потребуєзазаначених видів допомоги і не одержує їх через відповідні організації безоплатно. Крім того, незастрахованій особі відшкодовуються збитки, пов”язані з втратою або зменьшенням праценздатності. При цьому розмір відшкодування визначається виходячи із заробітку відповідної категорії робітників і службовців, а не з фактичних прибутків незстрахованої особи (ч. 1 ст. 461 ЦК України). Таким особам шкода відшкодовується на загальних підставах.
3.6. Відшкодування шкоди при ушкодженні здоров”я неповнолітнього
Відповідальністьорганізації або громадянина за заподіяння шкоди здоров”ю громадянина, що не досяг 15-літнього віку, настає на загальних підставах, встановлених ст.ст. 440 і 441 ЦК, а якщо шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки – на підставі ст .450 ЦК.
Неповнолітні, ще не досягли 15 років, не володіють трудовим право - дієздатністю ст. 188 КЗпП України, не працюють і не мають самостійного заробітку.Закон прирівнює учнів, що не досягли 18 років, до неповнолітніх, які не досягли 15 років. Це пояснюється тим, що учні до 18 років, як правило, в зв”язку з навчанням, як і особи, що не досягли 15 років, не мають самостійного заробітку.
Тому, у разі ушкодження здоров”я, відшкодування вказаним особам заподіяної шкоди може виражатися в компенсації витрат, пов”язаних з відновленням здоров”я, приблизний перелік яких міститься в ч.1 ст.62 ЦК. Це витрати на лікування, протезування, сторонній догляд і т. ін. До цих витрат можуть бути віднесені й витрати на додаткове харчування, спеціальне навчання хворої дитини та ін.
Якщо до моменту ушкодження здоров”я потерпілий мав заробіток, він набуває право на відшкодування не тільки додаткових витрат, але і збитку в заробітку, відповідно до ступеня втрати працездатності; в цьому випадку відшкодування шкоди обчислюється, виходячи з розміру його заробітку, але не нижче, ніж з розміру мінімальної заробітної плати (заробітку) п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року.
По досягненні потерпілим 15 років передбачається, що громадянин набув певного ступеня працездатності. Тому заподіювач шкоди зобов”язаний відшкодувати не тільки додаткові витрати, але і збиток в передбачуваному заробітку, хоча б потерпілий і не приступив до трудової діяльності.
4. Висновки
Однією з підстав виникнення зобов”язань є заподіяння шкоди іншій особі. Зобов”язання із заподіяння шкоди виникають з неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Заподіяння шкоди іншій особі не завжди породжує деліктне зобов”язання. Відсутність між потерпілим і заподіювачем зобов”язальних відносин до заподіяння шкоди не означає, що між ними не існувало ніяких цивільно-правових відносин.
Організація вважається деліктоздатною за умови, що вона користується правами юридичної особи. На відміну від кредитора (потерпілого), яким може бути будь-яка організація неналежно від наявності у неї прав юридичної особи, боржником у деліктних зобов”язаннях може бути лише організація, що є юридичною особою: підприємства, громадські об”єднання, спільні підприємства, релігійні організації тощо, які згідно з частинами 1 і 2 ст. Цивільного кодексу України можуть бути учасниками цивільних правовідносин. Боржником може бути також держава.
Об”єктом деліктних зобов”язань є відшкодування, яке боржник зобов”язаний надати потерпілому. Відповідно до ст. 453 ЦК України воно полягає в поновленні майнової сфери потерпілого в натурі (надати річ того самого роду і якості, виправити пошкоджену річ і т.ін.) або в повному відшкодуванні заподіяних збитків. При ушкодженні здоров”я та заподіяння смерті відшкодування здійснюється у формі грошової компенсації втраченого заробітку, а також інших витрат.
У деліктних цивільних правовідносинах реалізуються зобов”язально-правові засоби захисту абсолютних прав. Потерпілий набуває права вимоги про відшкодування збитків, і він має право пред”явити позов про