КУРСОВА РОБОТА

на тему:

"Правове регулювання права приватної власності в Україні"

Зміст

ВСТУП

Відносини власності властиві людському суспільству із самого початку його зародження. Це один з наріжних каменів людського буття. Вони визначають наявність зв'язку самої людини з навколишніми його об'єктами як зі своїми, йому приналежними, чи відсутність такого зв'язку при відношенні до навколишнього об'єктам як до чужого.

Категорія "власність" історично ввійшла в науковий оборот задовго до того, як виникли економіка, економічна теорія як особлива галузь науки. Насамперед, власність стала офіційним об'єктом права і філософії. Римське право уже визначало поняття власності й основних відносин, зв'язаних з нею: володіння, розпорядження, користування [15, с. 23].

В міру розвитку цивілізації змінювалися способи закріплення цих відносин від традицій і звичаїв до норм права, установлених державою. Змінювалися форми, але суть залишалася одна: власність — це відношення до речі як до своєї.

Найважливіший крок у вивченні власності зробила економічна думка минулого століття. П.-Ж. Прудону (1809-1865) належить знаменита фраза: "Власність — це крадіжка". Таке визначення не одержало загального визнання і було піддано обґрунтованій критиці, але в позиції Прудона була дуже цінна деталь ( якщо одна особа володіє річчю, то інша особа позбавлена можливості її мати). Виходить, не природа, а суспільні відносини лежать в основі
власності [15, с. 25].

Вони породжують цілу гаму відносин між її учасниками, а також між ними і суспільством в особі держави. Пануюча в суспільстві система відносин власності є основою формування не тільки економічного ладу, але і всієї політичної і соціальної системи держави за принципом: у кого власність, у того і влада.

Правове врегулювання економічних відносин власності породжує утворення права власності, за допомогою якого утверджується панування власника над належними йому речами та його повноваження з володіння, користування та розпорядження ними. Перелічені повноваження власника є для нього найбільш значимими і у своїй сукупності становлять зміст економічних відносин власності. Право власності регулює лише статику майнових відносин власності, тобто визначає стан належності матеріальних благ індивідам.

Право приватної власності є одним з найважливіших суб’єктивних прав особи, що регулюється цивільним правом. В умовах реформування економіки їй відводиться першочергове значення. Зміст права приватної власності складають правомочності володіння, користування та розпорядження, кожна із яких має для власника своє призначення. Ці правомочності є універсальними, тому що охоплюють всі дії, які власник вправі здійснювати по відношенню до належного йому майна.

Дана робота присвячена вивченню поняття приватної власності та проблем, пов’язаних із її правовим регулюванням.

1. Власність і право власності

Інститут права власності посідає центральне місце в системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України.

Чим же пояснюється таке значення інституту права власності? Перш ніж відповісти на це запитання, дещо скажемо про поняття власності. Його треба проаналізувати щонайменше у двох аспектах: економічному і соціальному.

Розглядаючи власність в економічному плані, потрібно виходити з того, що
власність — це відношення суб'єкта (громадянина, юридичної особи, держави) до тієї чи іншої речі як до належної йому, як до своєї. Саме на розподілі "моє і не моє" заснована власність. Власність має місце тільки в суспільстві, за "силовим полем" суспільства немає осіб, які б, не будучи власниками конкретної речі, зобов'язані були ставитися до неї як до чужої [23, с. 12-13].

Таким чином, власність — це відносини між людьми з приводу речі. З одного боку цих відносин, — власник, який ставиться до певної речі як до своєї, з другого - не власники, всі інші особи, які зобов’язані ставитися до цієї речі як до чужої. Привласнюючи конкретну річ, власник тим самим усуває від неї всіх інших осіб, вступаючи в такий спосіб у відносини з ними.

Підкреслимо, що й саме суспільство неможливе без тих чи інших відносин власності ці відносини визначають його економічну структуру, ідеологічне, моральне і політичне обличчя.

Відносинам власності як суспільним майновим відносинам притаманний вольовий характер, що проявляється в можливості власника своєю волею володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому майном

Соціальне значення власності полягає у тому, що за допомогою власності забезпечується самовираження особи, наповнюється реальним змістом її правоздатність. Соціальний характер власності проявляється тому, що держава, як власник, виплачує пенсії, всілякі допомоги непрацездатним та іншим громадянам.

Відіграючи значну роль у житті суспільства, власність не може залишитися поза увагою права.

Інтерес до правового оформлення відносин власності пояснюється, по-перше, необхідністю стабільного забезпечення існуючих потреб громадян та інших суб'єктів правовідносин у майні, захисті інтересів у підприємництві та сфері інтелектуальної діяльності, зробити власність недоторканною для інших осіб; по-друге, неможливістю ефективної заміни права власності іншими майновими правами. Власник має набагато більше можливостей щодо володіння, користування й розпорядження своїм майном, ніж, скажімо, орендар, охоронець; по-третє, недопущенням свавілля суб'єктами відносин власності при володінні, користуванні і розпорядженні майном. Право власності, як будь-яке право, є знаряддям обмеження прав учасників відносин власності.

Отже, відносини власності породжують потребу їх правового регулювання, що веде до виникнення права власності, яке й буде предметом подальшого розгляду.

Право власності має об'єктивний і суб'єктивний аспекти. Під правом власності в об'єктивному аспекті розуміють систему правових норм, що регулюють відносини власності. Суб'єктивне право власності — це забезпечена законом міра можливої поведінки фізичної чи юридичної особи щодо володарювання над речами (тобто надана особі можливість володарювати над певною - належною їй — річчю). Складовими суб'єктивного права власності є правомочність — володіння, користування і