Особливістю права приватної власності на землю є те, що громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок лише для визначених законодавством конкретних цілей, зокрема, для [16, с. 211-212]:

Об'єктами права приватної власності можуть бути земельні ділянки лише окремих категорій земель. Так, у приватну власність земельні ділянки передаються:

а) для ведення селянських (фермерських) господарств із земель сільськогосподарського призначення, а також невеликі (до 5 га) ділянки лісів, що входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств із земель лісового фонду і невеликі (до 3 га) ділянки водойм і боліт, що входять до складу селянських (фермерських) господарств;

б) для ведення особистого підсобного господарства — із земель сільськогосподарського призначення в межах населених пунктів;

в) для індивідуального садівництва — із земель загального користування земельні ділянки, зайняті охоронними зонами, шляхами, проїздами, спорудами та іншими об'єктами загального користування. Вони відносяться до земель сільськогосподарського призначення;

г) для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), а також для дачного і гаражного будівництва — із земель населених пунктів та інших земель;

д) для здійснення підприємницької діяльності.

Земельним законодавством встановлюється спеціальний правовий режим щодо умов набуття права власності на земельні ділянки та здійснення громадянами правомочностей власника, обмежуються їх розміри, що обумовлено особливостями такого об’єкта права власності та його значенням в суспільстві. Насамперед ці особливості полягають в тому, що об’єктом права власності є не земля взагалі як фізичний об’єкт матеріального світу, а земельна ділянка як правова категорія з чітко окресленими межами. На відміну від інших об’єктів права власності, щодо яких власник вправі здійснювати будь-які дії (змінювати місцезнаходження, споживати, навіть знищувати чи псувати), земельна ділянка має використовуватися лише відповідно до її цільового призначення (для сільськогосподарського виробництва, забудови тощо), власник не повинен завдавати їй шкоди, знищувати чи псувати її під страхом застосування до нього санкцій [17, с. 91-92]. Враховуючи загальнонародні інтереси, обмеженість розмірів земельних ресурсів кордонами території України, законодавець передбачив певні розміри земельних ділянок, що можуть перебувати у приватній власності громадян:

а) для ведення селянського (фермерського) господарства розмір земельної ділянки не повинен перевищувати 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га усіх земель;

б) для ведення особистого підсобного господарства — не більше 0,6 га;

в) для індивідуального будівництва — не більше 0,12 га;

г) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) — не більше: у сільських населених пунктах — 0,25 га, селищах міського типу — 0,15 га, а для членів КСП і працівників радгоспів — 0,25 га, у містах — 0,1 га;

д) для індивідуального дачного будівництва не більше 0,1 га, будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 га.

Земельні ділянки для перелічених цілей і в зазначених розмірах передаються місцевими радами за плату або безплатно.

Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється у порядку, передбаченому ст. 6 ЗК України. За плату передаються у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки у розмірі, який перевищує розмір середньої земельної частки.

В сучасних умовах широкого розповсюдження набув обіг цінних паперів, значення яких в умовах соціалістичної економіки було мінімальним. За Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» цінними паперами є грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, що їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Зазначеним Законом цінними паперами, які можуть випускатися і обертатися, визнаються акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання республіки, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Між тим в юридичній літературі називаються і інші документи, які мають ознаки цінних паперів, а саме: чеки, акредитиви, ощадні книжки, лотерейні квитки, страхові поліси, накладні, варанти, коносаменти. На наш погляд, однак, не всі з перерахованих документів є повноцінними цінними паперами (наприклад накладні, страхові поліси, іменні ощадкнижки, не розіграні і програшні лотереї). Цінні папери як об’єкти цивільних прав мають відповідати встановленій законом формі, містити усі необхідні для них реквізити. За чинним законодавством випускати цінні папери (тобто бути емітентом) мають право лише юридичні особи. Однак громадянин може стати власником будь-яких видів цінних паперів, як правило, в необмеженій кількості. Можливе також певне регулювання відносин по придбанню окремих цінних паперів, наприклад акцій, з встановленням тих чи інших обмежень. Так, придбати акції акціонерного товариства закритого типу можуть, як правило, лише засновники, такі акції не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Громадянин може стати власником (співвласником) цілісних майнових комплексів підприємств різних організаційно-правових форм, які мають статус юридичної особи та здійснюють виробничу, комерційну чи іншу діяльність з метою одержання прибутку. В Законі «Про підприємства в Україні», інших законодавчих актах та в юридичній науці поняття «підприємство» вживається в розумінні суб’єкта права, а інколи — об’єкта права. Наприклад, п.5 ст. 10 зазначеного Закону