деяких його комунікацій повинні бути дотримані протипожежні та інші правила. Власник може бути позбавлений можливості, всупереч власній волі, користуватися своєю власністю, наприклад у разі арешту майна у зв’язку зі скоєнням злочину чи його засудженням до позбавлення волі.
Розпорядження є не менш важливим правом власника. Воно остаточно утверджує абсолютну владу громадянина над майном, дає можливість реалізувати цю владу шляхом тимчасової передачі майна іншим особам або відчуження його за угодами продажу, дарування, заповіту тощо. У багатьох випадках без права розпорядження право власності взагалі було б позбавлене доцільності, наприклад, щодо права власності на грошові кошти. Реалізуючи свої грошові доходи, громадяни набувають у власність чи тимчасове користування майно, отримують необхідні послуги для задоволення своїх потреб. Дякуючи праву розпорядження, громадяни мають можливість здійснювати підприємницьку та іншу господарську діяльність. Як правило, лише власник може визначати юридичну чи фактичну долю належної йому речі.
Наділяючи власника максимально можливими повноваженнями по володінню, користуванню і розпорядженню майном, законодавець водночас визначає певні загальні або спеціальні правила їх здійснення. Прикладом загальних правил, що встановлювалися законодавством соціалістичного періоду, була заборона громадянам одержувати від своєї власності «нетрудові доходи». Звичайно, сьогодні ця заборона не діє, оскільки громадянам надано право одержувати прибутки та інші плоди від своєї власності будь-яким чином, прямо не забороненим законом. Зрозуміло, що використовуючи своє майно для систематичного одержання прибутків, громадянин зобов’язаний дотримуватися правил, встановлених для підприємництва чи іншої діяльності суб’єктів цивільних правовідносин. Водночас для нового законодавства ринкової орієнтації здебільшого характерне встановлення спеціального правового режиму здійснення правомочностей власника щодо окремих видів майна (валютних цінностей, зброї, земельних ділянок тощо).
Законодавством можуть встановлюватися обмеження або заборони щодо ввезення в Україну, вивезення з України та транзит через її територію товарів та інших предметів окремих видів (ст.51 Митного кодексу України). Наприклад, Кабінет Міністрів України своєю Постановою від 11 вересня 1996 р. затвердив Перелік предметів промислового призначення, що застосовуються у виробничій сфері, вивезення (пересилання) яких громадянами України, іноземцями та особами без громадянства за межі території України забороняється.
3. Питання меж здійснення права приватної власності
Проблема меж здійснення права приватної власності у цивілістичній літературі кінця XIX і початку XX століть займала значне місце. Певні автори — представники «історичної школи права» стверджували, що право приватної власності є необмеженим. При цьому допускалося лише тимчасове обмеження прав третіх осіб на ту саму річ, з припиненням яких право власності автоматично відновлюється в попередньому обсязі [11, с. 54].
Прихильники іншого напряму, навпаки, вважали право власності правом, обмеженим законом (наприклад, Шершеневич) [14, с. 22-23].
Як свідчить історія, необмеженого права власності не існувало, адже законодавство майже всіх країн в тій чи іншій мірі його обмежувало. Так, обмеження здійснення права власності існувало ще з давніх часів, зокрема, у період становлення держави у Римі [13, с. 121].
У період переходу України до ринкових відносин у новому цивільному законодавстві набирає реального змісту формула: дозволено все, що не заборонено законом. Поряд із цим слід зазначити, що свобода розсуду громадян-власників при здійсненні ними належного суб'єктивного права небезмежна. Вона має певні межі, що визначаються, насамперед, системою правових принципів. Це однаково стосується усіх трьох елементів правомочності власника, тобто володіння, користування і розпорядження. Причому обсяг правомочності (її обмеження) може встановлюватися як щодо вказаних елементів, так і щодо кожного з них, що обумовлено неоднаковим їх значенням як для власника, так й для інших осіб. З аналізу загальних положень цивільного законодавства можна виділити наступні принципи здійснення права приватної власності, які одночасно виступають і межею його здійснення:
принцип законності. Відповідно до нього власник має дотримуватися законодавче встановленого порядку здійснення суб'єктивного права приватної власності і використовувати при цьому допустимі способи і засоби;
принцип розумності і добросовісності. Даний принцип закріплено у новому Цивільному кодексі, який набирає чинності з 1 січня 2004 р., вказівкою на те, що у випадках, коли закон ставить захист цивільних прав, в тому числі й права приватної власності, в залежність від того, чи здійснювалися ці права суб'єктами розумно і добросовісно, то розумність дій і добросовісність їх припускається (п. 5 ст. 12 нового ЦК України). Так, не довівши недобросовісності суб'єкта, який оплатно набув річ у її наймача, власник її не має права вимагати повернення речі із чужого володіння;
принцип моральності. Дана вимога безпосередньо закріплена Законом України від 7 лютого 1991 р. «Про власність» (з наступними змінами і доповненнями). Так. відповідно до п. 5 ст. 4 цього Закону «власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства»;
принцип здійснення права приватної власності згідно з його соціальним призначенням. Здійснення громадянами цього права має відбуватися в межах його соціально-правового призначення в суспільстві, а тому вихід за ці межі має кваліфікуватися як неправомірна дія з усіма негативними правовими наслідками, що випливають з цього факту для власників.
Для нового законодавства ринкової орієнтації характерне встановлення спеціального правого режиму здійснення правомочностей власника щодо окремих видів майна. У законодавстві, як правило, встановлюються обмеження за особливостями майна: рухомі і нерухомі; індивідуально-визначені і родові речі; подільні і неподільні; споживні і неспоживні; речі, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті та не вилучені з цивільного обороту; валютні цінності; цінні папери.
Італійський юрист Ф.Лукареллі називає даний процес «індивідуалізацією» правових режимів власності, способів її набуття і охорони, виходячи із особливостей функцій і соціального призначення того чи іншого майна [18, с. 200]. При