ринку постійно понижуються через переви-щення пропозиції над попитом, а також через дедалі шир-ше впровадження у розвинутих державах матеріалозбережних технологій. Це простіший спосіб одержати прибуток, який зробить країну такою, що розвивається, бо багатство за рахунок природних ресурсів розбещує і дає змогу без надмірних зусиль добре жити. Приклад — колишній СРСР: у 80-ті роки за експорт енергоносіїв протягом п'яти років отримано понад 200 млрд доларів. Лише незначна час-тина цих коштів пішла на модернізацію промислового виробництва. А переважна частина валюти витрачена на ВПК, змарнована на товари ширвжитку, "харчі", позичена у вигляді довгострокового кредиту так званим дружнім країнам. Такий шлях для багатьох невеличких країн є монокультурним, бо передбачає їхній розвиток коштом якоїсь однієї добувної галузі.
Наприклад, чільним експортним товаром (а всередині країни — промисловим) є: мідь для Чилі (46% експорту), Замбії (87%), Заїру (48%); боксити для Ямайки (57%), Суринаму (56%); залізна руда для Мавританії (83%); нафта для Венесуели, Брунею, Іраку тощо.
Іншим шляхом ідуть країни, які мають природні ресур-си та вміють їх використовувати для вдосконалення влас-ної економіки. За приклад можуть правити Кувейт, Бах-рейн, Саудівська Аравія, ОАЕ. Джерелом їхнього процвітан-ня стали родовища нафти й природного газу. Тепер там розвиваються й інші галузі промисловості, як-от нафтопере-робка, енергомістка металургія, хімічна індустрія. Ці країни мають чималі валютні кошти і вкладають їх в економіку інших держав, купують нерухомість по всьому світі.[18,c.93]
Основним природним ресурсом Швеції та Фінляндії є ліс. Завдяки йому ці країни стали провідними експортера-ми паперу, картону та інших продуктів переробки деревини.
Є ще третя група країн, яка ніколи не вирізнялася на-явністю природних ресурсів на своїй території. Однак саме це стимулювало потужний розвиток переробної промисло-вості. Японію, що належить до таких країн, почали навіть називати "переробним комплексом". Маючи лише 5% не-обхідних природних ресурсів і завозячи решту 95% , краї-на лідирує у виплавці сталі й кольорових металів з їхнім подальшим експортом, в експорті продукції машинобуду-вання, в лісовій та хімічній промисловості. У 70-ті роки, прагнучи зменшити залежність японської економіки від імпорту ресурсів, учені взялися розробляти менш енерго- та металомісткі технології.
Цей досвід підтримали усі розвинуті країни світу; ос-таннім часом виокремилась така тенденція: чим вищий рівень розвитку виробництва у країні, тим менше залежить вона від ресурсного фактора. Це стосується не лише сиро-вини, але й природних умов — екстремальні природні умови становлять дедалі меншу перешкоду для розвитку сільсько-го господарства: у Сахарі рослинництво може розвивати-ся завдяки зрошенню, а за Полярним колом — у закрито-му ґрунті. Брак якогось ресурсу на земній поверхні може надолужуватися за рахунок покладів Світового океану. Натуральну сировину (деревину, метал) замінюють синте-тичною (пластмаси тощо).
Природні умови та ресурси справляють істотний вплив на галузеву структуру народного господарства країни та види виробництва, що залежать від природних умов, а є такі, які від них не залежать. За ступенем залежності галузі можна класифікувати таким чином, як показано в табл. 2.1.
Таблиця 2.1. Ступінь залежності розміщення галузей народного господарства та видів виробництва від природних ресурсів
Ступінь залежності
Вирішальний | Значний | Незначний
Сільське господарство
Лісове господарство
Рибне господарство
Гідроенергетика
Гірничодобувна промисловість
Трубопровідний
Калійні добрива
Суднобудування
Рекреаційне господарство | Чорна металургія повного циклу
Металургія міді
свинцю, цинку.
Нікелю Теплоенергетика
Синтетичний каучук
Лляні тканини
Цукрова
промисловість Овочеконсервна промисловість
Будматеріали
Бавовноочисна
промисловість
Охорона здоров'я | Машинобудування разом
Текстильна (окрім лляної)
Швейна
Взуттєва
Атомна енергетика
Залізничний, автомо-
більний та авіаційний
транспорт
Освіта
Наука
Культура
Першість деяких країн у забезпеченості природними ресурсами (Росія, Китай, Бразилія та ін.) ще не свідчить про високий рівень їхнього економічного розвитку. За внутрішнім валовим продуктом (ВВП) на душу населен-ня вони посідають, відповідно, 57, 102 та 35 місця у світі. Ось яскравий приклад на підтвердження цієї думки: Япо-нія не має значних природних ресурсів, але входить до Великої Сімки (табл. 2.2).
Нерідко обсяги запасів природних копалин ще не свід-чать про їхню високу якість. Так, за забезпеченістю кам'я-ним і бурим вугіллям у світі перед ведуть США, Австра-лія, ФРН та Росія, а у перерахунку на умовне паливо (1 кг при спалюванні виділяє 7000 ккал тепла) лідирують, крім США, Китай, Росія та Індія. Це свідчить, що при оцінці запасів ресурсів слід враховувати не лише їхні фізичні обсяги, але і якість. Природно, що у кращих умовах пере-бувають країни, які мають запаси ресурсів менші, але вищої якості, їм не треба витрачати додаткові кошти на видобуток, транспортування й переробку сировини. Водно-час і відходів, що забруднюють навколишнє середовище, залишається менше.[18,c.95-97]
Таблиця 2.2. Характеристика найбільших країн світу за рівнем забезпеченості природними ресурсами
Місце країни за площею території | Країна | % від території світу |
Місце у забезпеченості | Середне значення місця |
Місце за ВВП на душу населення
Запаси
Деревини | Нафти | Газу | Вугілля | Залізної руди
Увесь світ |
100,00
1 |
Росія |
12,57 |
1 |
- |
1 |
6 |
1 |
2 |
57
2 |
Канада |
7,35 ' |
4 |
14 |
8 |
10 |
7 |
7 |
5
3 |
Китай |
7,04 |
5 |
10 |
_ |
3 |
_ |
5 |
102
4 |
США |
6,90 |
3 |
11 |
3 |
2 |
5 |
5 |
3
5 |
Бразилія |
6.27 |
2 |
_ |
- |
- |
2 |
3 |
88
6 |
Австралія |
5.66 |
11 |
21 |
20 |
4 |
3 |
10 |
35
7 |
Індія |
2.42 |
6 |
15 |
18 |
5 |
6 |
11 |
-
8 |
Аргентина |
2,04 |
- | 20 | 16 |
- |
- |
18 |
81
9 |
Судан |
1,85 |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
-
10 |
Алжир |
1,75 |
- |
13 |
6 |
- |
15 |
11 |
-
11 |
Японія |
0,27 |
7 |
28 |
27 |
16 |
32 |
22 |
21
Така сама тенденція зберігається й щодо нафти та при-родного газу. Лідери серед запасів і видобутку цих ресурсів різні. Показовим також