Коли на якийсь товар існує стандарт, товар не можна продати або ввезти в країну без проведення перевірки його відповідності стандарту. Якщо стандарт прийнятий державою, то таку перевірку повинні проводити тільки такі організації, які одержали на це дозвіл від держави, відповідно до встановлених державою процедурних правил. Ці процедурні правила можуть бути складними і призводити до ускладнень у торгівлі.

Стандарти в Україні. Стандарти існували в Україні і тоді, коли вона була частиною СРСР. Оскільки всі підприємства були державними, в цей період держава розробила величезну кількість стандартів. Добровільних стандартів, тобто стандартів, які б приймали приватні особи в СРСР, не існувало, оскільки приватні особи не могли займатися підприємництвом.
Коли в 1991 році Україна стала незалежною, вона успадкувала цю систему стандартів і продовжувала її використовувати. Навіть нині система стандартизації незалежної України значною мірою побудована за зразком системи стандартизації колишнього СРСР.

Останнім часом, у зв'язку з розвитком світової торгівлі, посилюється прагнення до створення міжнародних стандартів якості, які можна було б застосовувати однаковою мірою в різних країнах. Для зниження собівартості продукції дуже важливо, щоб однакові стандарти існували в тих країнах, що торгують між собою різними видами товарів. З цією метою було створено багато урядових і неурядових міжнародних організацій, які займаються уніфікацією стандартів різних країн. Одна з най-відоміших організацій такого роду - Міжнародна організація зі стандартизації (ISO). Крім неї, є ще дуже багато інших подібних організацій. Саме так сформувалася система стандартизації в багатьох країнах світу.

Стандарти як перешкода міжнародній торгівлі. Пряма заборона ввозити певні товари, "які не відповідають стандартам", складні процедури оцінювання відповідності товару стандартам, - всі ці заходи можуть призвести до штучного зменшення імпорту. До кінця сімдесятих років багато країн широко застосовували стандарти як засіб нетарифного обмеження імпорту, тобто свідомо встановлювали невиправдані вимоги в стандартах або в процедурах перевірки відповідності стандартам. Іноді причини були іншими - держави "щиро" бажали захистити навколишнє середовище, життя та здоров'я людей чи тварин, проте при цьому не враховували всі можливі наслідки таких обмежень або заборон для міжнародної торгівлі і те, наскільки виправдані такі обмеження порівняно з наслідками, що вони мають для торгівлі.
Вирішити цю проблему можна шляхом укладання двосторонніх міжнародних договорів про взаємне визнання стандартів і результатів перевірки відповідності стандартам.

У рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) ще в 70-ті роки XX ст. почалися переговори з метою:

- зобов'язати кожну країну, в усіх випадках, де тільки це можливо, визнавати стандарти іншої країни;

- ліквідувати всі заборони на ввезення товарів, які не підкріплені науковими даними;

- зобов'язати кожну країну заздалегідь публікувати інформацію про нові стандарти, що вона збирається ввести, із тим, щоб усі зацікавлені особи могли з ними ознайомитися і внести свої коментарі і пропозиції, що повинні враховуватися при подальшій роботі над стандартами;

- зобов'язати кожну країну у всіх випадках, де тільки це можливо, при розробці стандартів брати за основу існуючі міжнародні стандарти на відповідні товари;

- зобов'язати кожну країну створити в себе інформаційний центр, в якому кожний учасник торгової діяльності міг би одержати інформацію про чинні стандарти і стандарти, введення яких планується;

- забезпечити визнання всіма країнами - учасницями ГАТТ результатів переврки відповідності стандартам, проведеної в будь-якій країні ГАТТ, за винятком тих випадків, коли невизнання результатів перевірки виправдано особливими кліматичними, технічними, культурними умовами;

- встановити, що всі країни - учасниці ГАТТ будуть надавати товарам з інших країн - членів ГАТТ режим найбільшого сприяння при оцінювання відповідності товарів стандартам.

У 1979 році ці положення були включені до "Кодексу про стандарти" ГАТТ. Головним недоліком цього кодексу була невелика кількість учасників.
У 1995 році набрали чинності дві угоди - Угода про технічні бар'єри в торгівлі й Угода про санітарні і фітосанітарні заходи, їхні положення аналогічні тим, які містилися в "Кодексі", але в нових договорах бере участь набагато більше держав.

Література

Митний кодекс України.//В редакції закону N 348-IV від 24.12.2002, ВВР, 2003, N 6, ст.51

Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту».//Законодавство України. Офіційний сайт Верховної Ради України - , 2002 рік

Закон України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту».//Законодавство України. Офіційний сайт Верховної Ради України - , 2002 рік

Закон України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту».//Законодавство України. Офіційний сайт Верховної Ради України - , 2002 рік

Закон України «Про Єдиний митний тариф».//Законодавство України. Офіційний сайт Верховної Ради України - , 2002 рік

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність».//Законодавство України. Офіційний сайт Верховної Ради України - , 2002 рік

Управління зовнішньоекономічною діяльностю./Під ред. А.І. Кредісова, К.:ВІРА-Р “Альтерпрес”-2000 р.