Співвідношення особи держави і права. Право в системі соціальних норм

ЗМІСТ

ВСТУП.

Актуальність дослідження. Досить складна проблема співвідношення, держави і права набула останнім часом дискусійний характер. Причому ця дискусія з часом не послаблюється, а набуває все гострішого характеру і цьому є своє пояснення. Однією з причин загострення цієї дискусії є те, що до цієї давньої “проблемної пари”. В останній час все більше залучається третій елемент – особа. Коли особа, громадянин виходить на перший план і стає ціллю і смислом існування як держави так і права розглядати проблему співвідношення держави і права не можна не враховуючи і ролі в цьому співвідношенні особи.

Адже в державі “диктатури пролетаріату”, а вірніше сказати тоталітарній державі, в якій панували “єдино вірні” погляди про те, що "Держава-це є машина для підтримки панування одного класу над іншим" Ленин В.И. Поли. собр. соч. Т.39. С. 73., а право - "сукупність встановлених і охоронюваних державою норм, що виражають волю пануючого класу" Общая теория государства и права. Академический курс. Под ред. М. Н. Марченко. М., 2001.-с.32., право було, по суті механізмом цієї “машини”, а відтак і зв’язок їх був відповідний, тобто право повністю залежало і підпорядковувалось державі і слугувало саме їй.

Та й особа, не дивлячись на те, що формально держава підпорядковувалась народу, тобто громадянам, фактично особа була лише гвинтиком в державній машині, гвинтиком повністю підпорядкованим і залежним.

Сьогодні, існує плюралізм думок щодо поглядів на взаємозв’язок держави і права. У літературі сформульовані дві основні протилежні теоретичні позиції по цій проблемі.

“Этатично-тоталітарна концепція виходить з того, що держава вище і важливіше права, що вона створює право і використовує його як інструмент своєї політики. Ця концепція спирається на марксистське розуміння держави і права і була поширена у вітчизняній науковій і навчальній літературі.

Ліберальна концепція базується на природно-правовій теорії, відповідно до якої право вище і важливіше держави. Вона стала активно стверджуватися в нашій суспільній свідомості в останні роки” Алексеев С. С., и др. Теория государства и права. М., 1998.-с.111..

Як говорить відома народна мудрість “істина знаходиться десь посередині”, тому, на думку автора, не можна відкидати ні один з цих підходів, як це роблять занадто категоричні прихильники окремих концепцій.

Необхідно розглядати обидві концепції щодо співвідношення держави і права і роль особи у ньому, та досліджувати всі окремі сторони цього співвідношення, так як лише дослідивши окремі сторони питання ми зможемо скласти правильне уявлення про питання в цілому.

Причому актуальність дослідження даної теми визначається не лише суто науковим інтересом, з ціллю правильного наукового розуміння природи цього співвідношення та розробки відповідної теорії, але і загальносуспільним “інтересом”, тому що правильне розуміння цього співвідношення дозволить будувати правову систему країни, де б цей взаємозв’язок був би збалансований на користь суспільству. Певна “самостійність” права, визнання його самостійної цінності, яку держава повинна враховувати, а не ігнорувати, навіть більше того, цінності, виходячи з якої держава і повинна будувати свою діяльність, дозволить побудувати правову і політичні системи, які гарантуватимуть недопущення тоталітаризму, та збалансоване поєднання інтересів суспільства і окремих громадян. Саме цим визначається як загальносуспільна так і наукова актуальність теми дослідження.

Об’єктом дослідження є окремі грані цього співвідношення, та питання, взаємозв’язку держави, права і особи в цілому.

Метою дослідження є встановлення правильного, об’єктивного характеру цього співвідношення, закономірностей його прояву та тенденцій розвитку такого співвідношення.

Для досягнення мети дослідження автором поставлені такі завдання:

- визначити суть права та його роль як регулятора суспільних відносин;

- визначити співвідношення класового і загально соціального в праві;

- визначити взаємозв’язок права і соціально-економічного устрою;

- визначити вплив права на економіку суспільства;

- визначити зв’язок права та політики.

РОЗДІЛ І. РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН. СОЦІАЛЬНІ НОРМИ

1.1. Регулювання суспільних відносин: поняття та види.

Століттями люди мріяли про ідеальне, гармонічне суспільство добра і справедливості. Однак у дійсності соціум - це більш-менш стійкий баланс сил, конфліктів і угод, суперництва і співробітництва. У ньому діють дві закономірні, але протилежні тенденції - прагнення до порядку і прагнення до безладдя.

Порядок у суспільстві - необхідна умова його нормальної життєдіяльності. Це урегульованість, стабільність, злагодженість, погодженість суспільних відносин, визначена гармонія в поведінці людей. Порядок відбиває досягнутий рівень організації громадського життя, свідчить про такі якісні показники, як планомірність, ритмічність, домірність і злагодженість різних явищ і процесів у сфері матеріального виробництва, суспільно-політичного життя, побуту.

Крім того, від рівня суспільного порядку залежать і стан суспільного й особистого спокою і безпеки, і ступінь задоволення людей умовами, необхідними для реалізації суспільно значимих і особистих інтересів і потреб. Словом, порядок - це велике благо для суспільства й особистості. На думку К. Маркса, урегульованість і порядок являють собою форму зміцнення всякого способу виробництва, а тому - його відносної емансипації від просто випадку і просто сваволі. Творці солідаристської теорії права (О. Конт, JІ. Дюгі) вважали, що людям споконвіку притаманні два інстинкти - солідарності й агресивності. Солідарність як добро випливає із суспільної природи людини і виявляється в гармонії між людьми, у їх загальних, погоджених між собою розумних інтересах, у стійкому суспільному порядку. Агресивність шкодить людям, руйнує порядок.

Суспільний порядок не виникає сам по собі, він є наслідок урегульованості, упорядкованості соціальних відносин. Регулювати (у соціальному житті) - значить направляти поведінку людей і їхній соціальних спільнот, діяльність органів і організацій, вводити