По-перше, кожне історично конкретне суспільство об'єктивне вимагає своєї міри соціального регулювання. Якщо обсяг і інтенсивність регулювання менші необхідної межі, то неминучі стихійність, неорганізованість, що підривають суспільний порядок. Навпаки зайва, надмірна регламентація веде до заорганізованості, до обмеження ініціативи і саморегулювання. Ця міра залежить від рівня зрілості суспільства, наявності і гостроти в ньому протиріч, від ступеня розвитку суспільної свідомості і культури, міцності сформованих традицій і т.д..

По-друге, у міру розвитку соціуму в суспільному регулюванні змінюється співвідношення соціального і психобіологічного факторів людської поведінки. Роль соціального фактора поступово зростає. Давно сказано, що людина народжується не доброю і не злою, не злочинцем і не доброчесною - такою робить її навколишнє соціальне середовище. Крім того, з розвитком соціальної свободи людина в будь-який час може "скинути" свою злочинну автобіографію. Разом з тим питома вага психологічного компонента, що впливає на індивідуальну поведінку людини (у тому числі на її агресивність і егоїзм), хоча і скорочується, але цілком не зникає.

По-третє, з ускладненням соціального життя її регулятивні механізми кількісно і якісно змінюються, з'являється ціла система регулятивних норм.

У науковій літературі розрізняють два основних види соціального регулювання - індивідуальне і нормативне.

Індивідуальне регулювання - це упорядкування поведінки людей за допомогою разових персональних регулюючих акцій, рішень, що відносяться до окремих випадків, до конкретних осіб. Це найпростіший вид соціального регулювання, здійснюваний шляхом виконання різних оперативних рішень, завдань, команд керівників трудового процесу, батьків і т.д. Воно має незаперечні достоїнства, тому що дозволяє вирішувати ті чи інші життєві проблеми з урахуванням персональних якостей виконавців. Однак очевидні і його істотні недоліки: щораз проблему потрібно вирішувати заново; відсутній єдиний порядок, а також у наявності широкі можливості для суб'єктивізму.

Нормативне регулювання - упорядкування поведінки людей, діяльності органів, організацій за допомогою загальних правил, тобто стандартів, зразків, еталонів, моделей поведінки, що поширюються на усі випадки даного виду і яким повинні підкорятися усі, хто виявиться в сфері дії таких правил.

Поява нормативного регулювання - поворотний пункт у становленні соціального регулювання, якісний стрибок у його розвитку. За допомогою загальних правил досягається єдиний, безупинно діючий порядок у суспільстві. При нормативному регулюванні значно знижуються можливості для проявів суб'єктивізму, панування випадку і сваволі. Правда, і воно в силу своєї абстрактності не позбавлено недоліків. Тому звичайно нормативне регулювання здійснюється в сполученні з індивідуальним.

Для забезпечення стабільного суспільного порядку крім постійної роботи регулятивних механізмів вимагаються чималі й активні зусилля соціальних і політичних інститутів.

Безладдя в суспільстві - це протилежність суспільному порядку, стихійність, неорганізованість, хаос. Воно може бути викликане навмисними діями з метою дестабілізації суспільства, але може виникнути і стихійно, внаслідок ослаблення порядку, і здатний привести суспільство до розпаду. Виходить, порядок і безладдя є діалектична єдність протилежностей. Іншими словами, у будь-якім суспільстві в різному сполученні протиборствують соціальні (стабілізуючі) і антисоціальні (розвалюючі) сили. Регулятивні механізми і владні органи, що забезпечують їхню дію, і інститути стримують руйнівні сили (злочинні, екстремістські, анархічні й ін.), що готові при наявності придатних умов вирватися на авансцену громадського життя.

Великі блага організованості, дисципліни, стабільного суспільного порядку усвідомлені і визнані народами багатьох країн. Високою організованістю і прихильністю до чіткості і порядку відрізняється, наприклад, японський народ. Це, безсумнівно, одна з важливих причин успішного і стійкого розвитку японського суспільства в сфері матеріального виробництва, науково-технічного прогресу, культури.

На жаль, значній частині населення України, поки що далеко до поважного і ревного відношення до суспільного порядку. А в кризові періоди в суспільстві створюються сприятливі умови для активізації антисоціальних сил. Разом з тим саме наше суспільство більше інших має потребу в наступності, стабільності, організованості і порядку.

1.2. Право в системі соціальних норм.

Людське суспільство характеризується тим чи іншим ступенем організованості, упорядкованості. Це викликано необхідністю узгодження потреб, інтересів окремої людини і співтовариства людей (великих чи малих соціальних груп). Дуже гарно природу цієї потреби в узгодженні інтересів виклав Жан Поль Марат в своєму проекті “декларації прав людини і громадянина... 1789р.), - “для того, щоб досягнути цього (уникнути бід породжених людським індивідуальним егоїзмом і свободою) необхідно, щоб кожний член громади взяв на себе зобов’язання не наносити шкоди іншим, передовірив суспільству свої права на особисту помсту, а також піклування щодо свого захисту і охорони...” История политических и правовых учений. Хрестоматия. Под ред. Демиденко Г. Г. Х., 1999.-с.242., Марат також обґрунтовував необхідність узгодження (регулювання) і інших інтересів.

З метою досягнення такого узгодження здійснюється, говорячи сучасною мовою, соціальне регулювання, тобто цілеспрямований вплив на поведінку людей. Регулювання може бути як зовнішнім стосовно людини (хтось яким-небудь чином впливає на неї), так і внутрішнім (саморегулювання). На всьому протязі свого розвитку суспільство виробило різноманітну систему засобів і способів регламентації поведінки людей. Засоби відповідають на питання, чим регулюється поведінка людей, а способи - як здійснюється цей цілеспрямований вплив.

До засобів соціального регулювання відносять насамперед соціальні норми: правові (юридичні), моральні, корпоративні, звичаї й ін. Але норма - хоча й основний, далеко не єдиний засіб впливу на поведінку людей: засобами регулювання є також індивідуальні розпорядження, владні веління, міри фізичного, психічного, організаційного примусу і т.д..

У системі соціального регулювання найважливіша роль належить правовому регулюванню, під яким у розуміється “дія права на суспільні відносини з допомогою використання певних юридичних засобів” Копєйчиков