6. Джерелами права є не тільки нормативні акти держави, але і звичаї, прецеденти, а також рішення (закони), прийняті, на всенародному референдумі. У цих випадках регулююча і превентивна сила права здобуває загально-соціальний, загальногромадянський характер, виходячи за межі сугубо політичних явищ.

2.5. Місце особи в співвідношенні держави і права.

В ідеалі держава повинна служити людині, створювати всі необхідні умови для того, щоб вона могла максимально розвивати і виявляти свої здібності і дарування, тому що людина - вища з усіх світових цінностей, міра всіх речей. У дійсності відносини між людиною і державою куди більш складні і дуже суперечливі. Століттями між людиною і державою складалися відносини відчуження і ворожнечі. Для раба і підданого рабовласницька і феодальна держава виступало як далека і ворожа сила. Вони не мали прав і воль, а тільки несли обов'язку перед державою і тому не могли стати особистостями. З настанням ери капіталізму відносини між людиною-громадянином і державою круто міняються. Громадянин стає носієм прав і свобод, що додають йому автономний, незалежний від держави статус. На державу ж покладається обов'язок захищати і гарантувати ці права і свободи.

На розвиток громадянських прав і свобод великий вплив зробила ліберально-демократична доктрина, що акцентувала увагу на особистісному аспекті демократії, на непорушності невідчужуваних прав і свобод людини, на обмеженні втручання держави в особисте життя людини, на можливості людини звернутися зі скаргою на державу і його органи в незалежний суд. Правда, підстав ідеалізувати відносини між громадянином і капіталістичною державою не спостерігається. І тут виникали антидемократичні (фашистські й авторитарні) режими, що перетворювали людину в придаток державної машини; не завжди держава захищає людину від убогості, соціальної і національної дискримінації.

У Радянській державі починалися заходи для надання працюючим значних соціально-економічних прав, але в цілому правовий статус людини був багато в чому урізаний і слабко захищений. Сталінський тоталітарний режим відвів людині роль гвинтика в державній машині, зробив його цілком беззахисним перед державою. І в післясталінський період інтереси держави ставилися вище інтересів особи. Слабким був судовий захист особистих прав і свобод. І все-таки говорити про те, що Радянська держава не піклувалася про людину, про розвиток її духовних і фізичних сил, не можна. Безкоштовні освіта, медичне обслуговування, заняття фізичною культурою і спортом, впевненість у завтрашньому дні - усе це і багато що інше було реальністю.

Конституція України закріпила такі взаємини людини і держави, що у цілому відповідають сучасному розумінню демократії. У демократичній державі силові органи влади необхідні для того, щоб будь-яка людина була захищена від сваволі і насильства, відчував своє достоїнство, виступав як повноправний партнер держави. Іншими словами, уся міць держави повинна забезпечувати охорону і захист прав особистості.

Таким чином на перше місце все більше виходять не тільки питання відповідальності особи перед суспільством і державою, але і питання відповідальності держави перед особою, на що все більше вказують не тільки політики, але і науковці.

“В цьому зв’язку принцип відповідальності держави перед особою повинен стати одним із засобів, що обмежують сваволю, зловживання владою з боку державних органів, посадових осіб у відношенні прав особи і громадянина” Богданова М. С. Некоторые проблемы юридической ответственности государства перед человеком и гражданином.// Юрист. №2, 1999-с.19..

У Конституції підкреслюється, що загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори України є складовою частиною її правової системи. А тому державні органи, посадові особи зобов'язані будувати свою діяльність відповідно до них. Однак із прийняттям Конституції розрив між широким колом закріплених у ній прав і свобод людини і громадянина і ступенем їх гарантованості, захищеності особи збільшився. Цей розрив буде ліквідований, а права і свободи людини стануть реальними тільки після виходу суспільства з кризи в економіці, політиці, духовному житті.

ВИСНОВКИ.

Розглянуті питання про державу і право, роль особи та їх співвідношення віддавна відносяться до числа основних і гостро дискусійних у державознавстві. Це викликано рядом причин, уже зазначених у вступі, але головними з них є те, що, по перше, названі питання прямо і безпосередньо зачіпають інтереси різних шарів, класів суспільства, політичних партій і рухів. По-друге, ніяка інша організація не може конкурувати з державою в різноманітті виконуваних задач і функцій, і ніякий інший суспільний інститут не має такої обов’язкової сили впливу на суспільство, підкріпленої владою держави як право. І разом вони, здійснюють самий визначний вплив на долю суспільства. По-третє, враховуючи, що “майже всі дослідники відзначають, що право існує тільки там, де суспільство неоднорідне, складається з різних груп, класів, станів, народностей і інших соціальних утворень не тільки з різними, але і з конфронтуючими, що зіштовхуються груповими і приватними інтересами” Спиридонов Л. И.. Теория государства и права. М., 2001., і право і держава існують як механізм узгодження цих інтересів, часто антагоністичних. По четверте, держава і право - дуже складні, багатогранні, динамічні і внутрішньо суперечливі суспільно-політичні явища.

Як уже зазначав автор, у системі соціального регулювання найважливіша роль належить правовому регулюванню. Але реалізація правового регулювання немислима без механізму держави, в той же час і сучасну державу немислимо уявити поза правовим регулюванням. Навпаки, чим цивілізованішою ставала держава чим демократичнішим політичний режим, чим саме суспільство ставало менш антагоністичним тим більш “життя” держави “облачалось” в правову форму і тим більше в небуття уходять поза правові