“Позитивне право має властивості і механізмами, що забезпечують його реалізацію в житті суспільства. Нормативність, загальнообов’язковість, формальна визначеність, забезпеченість силою державно-правового примусу дозволяють перевести правові норми зі сфери належного в сферу сущого, у повсякденне практичне життя людини і суспільства” Алексеев С. С., и др. Теория государства и права. М., 1998.-с.113..

Виходячи з цього, можна сформулювати більш конкретніше визначення: “правове регулювання - це цілеспрямований вплив на поведінку людей і суспільні відносини за допомогою правових (юридичних) засобів” Там же..

Перевага цього визначення у тому, що тут зазначено, ще це цілеспрямований вплив, а недолік той же, що і в попереднього визначення – забуто “способи”.

Не можна вважати правовим регулюванням вплив, здійснюваний неюридичними засобами. Так, вплив на свідомість і поведінку людей через засоби масової інформації, шляхом пропаганди, агітації, моральної і правової освіти і навчання не може бути віднесене до правового регулювання як спеціально-юридичної організуючий діяльності.

Безумовно, у реальному житті духовний, ідеологічний, психологічний вплив права взаємозалежний, сполучається зі спеціально-юридичним правовим регулюванням. Вплив на суспільні відносини, на поведінку людей спеціально-юридичними засобами і способами у свою чергу впливає на духовно-моральну, ідеологічну сторони життя людини.

Право не повинне та й не може регулювати всі суспільні відносини, усі соціальні зв'язки членів суспільства. Тому на кожнім конкретно-історичному етапі суспільного розвитку повинна бути досить точно визначена сфера правового регулювання. Звичайно це та сфера куди держава якби не втручається, по крайній мірі не застосовує силу примусу, це якби сфера поза державних суспільних відносин. Але таке визначення не зовсім вірне.

“Поза державні суспільні відносини не означають повної ізоляції від держави, протиставлення їй. Це такі відносини, що можуть існувати і розвиватися у певній незалежності від владних структур”. Панов М. І., та ін. Політологія. К., 2002.-с.165.

У тих умовах, коли сфера правового регулювання звужена, коли не використовуються можливості права для упорядкування суспільних відносин, у суспільстві виникає загроза сваволі, хаосу, непередбачуваності в тих областях людських відносин, які можна і потрібно упорядкувати за допомогою права. А коли сфера правового регулювання невиправдано розширена, особливо за рахунок централізованого державно-владного впливу, створюються умови для зміцнення тоталітарних режимів, заурегульованості поведінки людей, що веде до соціальної пасивності, безініціативності членів суспільства.

У сферу правового регулювання повинні входити лише ті суспільні відносини, які мають певні специфічні ознаки. По-перше, це відносини, у яких знаходять висвітлення як індивідуальні інтереси членів суспільства, так інтереси загально-соціальні. По-друге, у цих відносинах реалізуються взаємні інтереси їхніх учасників, кожний з який йде на якесь обмеження своїх інтересів заради задоволення інтересів іншого. По-третє, відносини ці будуються на основі згоди виконувати визначені правила, визнання обов'язковості цих правил. По-четверте, ці відносини вимагають дотримання правил, обов'язковість яких підкріплена досить діючою силою.

Історія правового життя суспільства показала, що в сферу правового регулювання входять три групи суспільних відносин, що відповідають перерахованим ознакам.

Першу групу складають відносини людей по обміні цінностями (як матеріальними, так і нематеріальними). Тут найбільше яскраво виявляється можливість і необхідність правового регулювання майнових відносин, тому що у взаємоприйнятому обміні майном зацікавлено і все суспільство, і кожна окрема людина. Ці відносини будуються на основі загальновизнаних правил (наприклад, визнання вираження цінності майна в грошовому еквіваленті); обов'язковість визнання правил забезпечена діючою силою спеціального апарата правового примуса.

Другу групу утворюють відносини по владному керуванню суспільством. В управлінні соціальними процесами зацікавлені і людина, і суспільство. Управління здійснюється заради задоволення як індивідуальних, так і загально-соціальних інтересів і повинне реалізуватися за строгими правилами, забезпеченим силоміць примуса. Природно, у сферу правового регулювання входить державне управління соціальними процесами.

У третю групу входять відносини по забезпеченню правопорядку, що покликані забезпечити нормальне протікання процесів обміну цінностями і процесів керування в суспільстві. Це відносини, що виникають з порушення правил, що регламентують поведінку людей у двох зазначених сферах.

Суспільні відносини, що входять у ці групи, і будуть складати предмет правового регулювання. Це суспільні відносини, що по своїй природі можуть піддаватися нормативно-організаційному впливу й у конкретно-історичних умовах вимагають правового регламентування. Від характеру і змісту суспільних відносин, що складають предмет правового регулювання, залежать особливості, характер, способи і засоби правового регулювання. Досить очевидно, що відносини по еквівалентному обміні цінностями, наприклад майнові відносини, вимагають інших правових засобів і способів регулювання, чим ті, котрі використовуються для регламентації управлінських відносин.

Характер, вид суспільних відносин, що складають предмет правового регулювання, обумовлюють ступінь інтенсивності правового регулювання, тобто широту охоплення правовим впливом, ступінь обов'язковості правових розпоряджень, форми і методи правового примуса, ступінь деталізованості розпоряджень, напруженість правового впливу на суспільні відносини.

Для того щоб правильно зрозуміти суть правового регулювання та дії правових норм розглянемо співвідношення права і інших соціальних норм.

Право і мораль. Будучи видами соціальних норм, право і мораль мають загальні риси, що притаманні всім соціальним нормам: загальні правила, що виникають у зв'язку з волею і свідомістю людей, що відповідають типу культури і характеру соціальної організації і т.д. Однак за названими критеріями вони і принципово відрізняються.

Правові норми виникають у процесі юридичної (насамперед судової) і законодавчої практики, функціонування відповідних інститутів суспільства і держави. Саме в цих процесах домінуючі в суспільстві ідеї