Регулятивна взаємодія права і моралі досить чітко відбито в юридичних текстах. Так, у законодавчих нормативних актах нерідке використання оцінних понять морального характеру (негідна поведінка, цинізм, честь і т.п. ). Це свідчить про те, що, з одного боку, моральні норми можуть виконувати функції основ юридичної оцінки, а з іншого боку - порушення моральних принципів суспільства є в деяких випадках достатнім для настання правових наслідків (санкцій).

Таким чином, можна говорити про регулятивну взаємодію моралі і права. У цілому ж можна вважати, що в процесі суспільного розвитку просліджується тенденція гармонізації механізмів взаємодії права і моралі, зв'язана насамперед з характером культури і ступенем цивілізованості кожного конкретного суспільства.

Право і звичаї. Звичаї являють собою загальні правила, що виникають у результаті постійного відтворення конкретних зразків поведінки і діяльності людей і які у силу тривалості свого існування ввійшли в звичку.

В основі звичаїв лежать зразки конкретної поведінки, практичної діяльності, а тому їх важко відділити від самого поводження і діяльності. Звідси висока деталізованість їхніх розпоряджень, що представляють, по суті справи, досить докладний опис самого поводження.

Поведінковий зразок як такий ще не є правилом поведінки, оскільки суб'єкт завжди зберігає можливість вибору одного з декількох подібних зразків у відповідності зі своїми інтересами, цілями, задачами. Власне, звичай можна вважати сформованим у соціальну норму тоді, коли в силу тривалості дотримання конкретного зразка поведінки він стає поведінковим стереотипом (звичкою) людей, поведінковою традицією співтовариств, тобто нормою поводження.

У суспільстві нерозривність поведінкової і діяльної практики обумовлює наявність виняткового різноманіття звичаїв. Свої звичаї мають різні етноси, соціальні групи, співтовариства. Відрізняються звичаї й у залежності від регіонів, оскільки відбивають усю своєрідність життєдіяльності людей, обумовлену специфікою життя в різних умовах.

Отже, зміст звичаю - це сам зразок поведінки, а формою його фіксації є звичка, поведінкова традиція. Звідси і специфіка регулятивного впливу звичайних норм. На відміну від права чи моралі вони припускають не узгодження поводження з запропонованими вимогами, а відтворення самого поводження в його устояних варіантах.

Нарешті, існування звичаю у виді звички означає відсутність особливих механізмів його забезпечення, відсутність необхідності у визначеному примусі, оскільки слідування звичці забезпечено самим фактом її існування, тобто природно.

Історично звичаї відносяться до числа самих ранніх соціальних норм. У період становлення перших цивілізацій, утворення древніх держав звичаям починають надавати загальнообов'язкового значення. Убрані в письмову форму, систематизовані зводи звичаїв зводяться в ранг законів держави (закони Ману, закони Хаммурапи і т.п.) і стають першими джерелами права. Нормативні системи сучасних суспільств такого переходу звичаїв у юридичні норми уже фактично не знають.

Сьогодні, як правило, говорять про взаємодію права і звичаїв, що розглядається переважно як "відношення" юридичних норм до існуючих в суспільстві звичаїв. Це "відношення" зводиться до трьох основних варіантів.

1. Юридичні норми підтримують звичаї, корисні з погляду суспільства і держави, створюють умови для їхньої реалізації.

2. Юридичні норми можуть служити витисненню шкідливих з погляду суспільства звичаїв.

3. Юридичні норми байдужні до діючих звичаїв. Таких звичаїв більшість і зв'язані вони головним чином з між особистісними відносинами, побутовим поводженням людей.

Від взаємодії права і звичаю треба відрізняти правовий звичай як джерело (форму) права, що зберіг деяке значення і в даний час.

При взаємодії права і звичаю сама звичайна норма юридичного значення не має, а значимі дії, зроблені при реалізації її вимог. У правовому звичаї юридичне значення надається саме звичайній нормі шляхом її відповідного санкціонування. Іншими словами, у цьому випадку звичай здобуває юридичний статус без його текстуального формулювання в правовому документі.

Право і корпоративні норми. Під корпоративними нормами звичайно розуміються правила поведінки, створювані в організованих співтовариствах, що поширюються на його членів і спрямовані на забезпечення організації і функціонування даного співтовариства. Найбільш розповсюдженим прикладом корпоративних норм є норми громадських організацій (профспілок, політичних партій, клубів різного роду і т.п.).

Корпоративні норми досить специфічні. Так, вони створюються в процесі організації і діяльності співтовариства людей; поширюються на членів даного співтовариства; закріплюються у відповідних документах (статуті, і т.п.); забезпечуються передбаченими організаційними мірами.

По формальних ознаках корпоративні норми схожі на юридичні: текстуально закріплені у відповідних документах, приймаються по визначеній процедурі, систематизовані. Однак на цьому подібність фактично закінчується, тому що названі норми не мають загальнообов’язковість права, не забезпечуються державним примусом.

Корпоративні норми мають іншу природу, ніж право. Предметом їхнього регулювання є відносини, не урегульовані юридично (у силу неможливості чи недоцільності такого регулювання). Вони "належать" структурним одиницям суспільства і відбивають специфіку природи останніх.

У зв'язку зі сказаним важливо відрізняти корпоративні норми від юридичних, що містяться в локальних нормативних актах. Норми, що містяться в локальних нормативних актах, хоча діють тільки усередині визначеної організації, є юридичними, оскільки породжують права й обов'язки, забезпечені юридичними механізмами. Іншими словами, у випадку їхнього порушення існує можливість звернутися в компетентні правоохоронні органи.

Так, при порушенні положень установчих документів акціонерного товариства, наприклад порядку розподілу прибутку, зацікавлений суб'єкт може оскаржити рішення, що відбулося, у судовому порядку. А винесення рішення з порушенням статуту політичної партії оскарженню в судовому порядку не підлягає.

Отже, діючи в системі соціального нормативного регулювання, юридичні норми є тільки одним з елементів цієї системи. В умовах правового суспільства, демократичної держави гармонійна взаємодія права з іншими соціальними