Тому підсумувати цей розділ автор хотів би словами Башніна В. А. “Право не є відокремленою сферою соціального буття, відділеною якоюсь межею від інших суспільних сфер. Воно охоплює весь простір цивілізованого існування людей, що стає простором правової реальності”. Башнін В. А. Філософія права. К., 2002.-с128.

Для того щоб дослідити співвідношення права, держави, суспільства і особи, в наступних розділах розглянемо окремі сторони державного і суспільного життя, а саме: соціально-економічний устрій; питання класової стратифікації суспільства; питання економіки, політики, та роль права в цих сферах життєдіяльності держави і суспільства.

РОЗДІЛ ІІ. СПІВВІДНОШЕННЯ ОСОБИ, ДЕРЖАВИ І ПРАВА В ОКРЕМИХ ОБЛАСТЯХ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ.

2.1. Класове і загально соціальне в праві.

Ще Платон зазначав “в усіх державах справедливим вважається одне і те ж, а саме, те що вигідно існуючій владі” История политических и правовых учений. Хрестоматия. Под ред. Демиденко Г. Г. Х., 1999.-с.23.. Ця істина і по сьогодні не втратила свого значення, а в ті часи це було правильною і поготів. І хоча з наукової точки зору класовий характер права (по крайній мірі тих історичних часів) найбільш аргументовано розкрив Маркс, але сама суть цієї залежності права від волі правлячих класів уловлювалась вже з античних часів.

Правда, потрібно зазначити, що Маркс, та навіть і Ленін, безпосередньо праву приділяли мало уваги (хоча обидва були юристами). Вони які вбачали реальну силу лише в державі і вважали, що в класовому суспільстві всі інші суспільні інститути, в тому числі і право це лише механізми держави, які не мають самостійного значення. Тому їх вчення і погляди на право практично неможливо вичленити з поглядів на державу і розглядати можливо, як правило лише в “прив’язці” до класової сутності держави. Вони, можна сказати, є “класичними” представниками першого погляду на співвідношення держави й права, який був зазначений ще в ступі.

У представників цієї “школи” зрозуміти співвідношення держави й права можна лише розпочавши з – держави, з теорії держави.

При будь-якому підході до держави вона розглядається насамперед із зовнішньої своєї сторони: як механізм управління в суспільстві, чи що фактично те саме, як механізм здійснення влади. З цього погляду держава включає політичні структури, що склалася систему органів влади і управління, засоби підтримки суспільного порядку. Держава уподібнюється, як любив підкреслювати Ленін, апарату, машині. Такий її зовнішній вигляд. А що нею рухає, що являє собою мотор чи апарата машини? Або, по науковій термінології, що складає внутрішню сутність держави?

Марксизм-ленінізм не мав сумнівів у відповіді на ці питання. Держава за своїм внутрішнім змістом - продукт непримиренності класових протиріч, знаряддя класової боротьби, знаряддя в руках пануючого класу для того, щоб придушувати (тримати у покорі) класових супротивників. Пануючий в економіці клас опановує державою як механізмом управління суспільством і використовує цей механізм у своїх класових інтересах. Хоча у величезній літературній спадщині класиків марксизму можна знайти десятки далеко не однозначних визначень держави, але суть їхні відносини до держави все-таки очевидна: держава - знаряддя в руках одного класу проти іншого чи інших класів. Наприклад самі лише заголовків розділів першої глави "Держави і революції" Леніна: "Держава - продукт непримиренності класових протиріч", "Особливі загони збройних людей, в'язниці й ін.", "Держава - знаряддя експлуатації пригнобленого класу". Відоме резюме в лекції Леніна "Про державу" "Держав-це є машина для підтримки панування одного класу над іншим", автор вже наводив в вступі. Тобто, завжди держава є інструментом який над суспільством і є лише знаряддям влади порівняно невеликого правлячого класу, а звідси можна зробити лише один висновок – що все інше “нижче” держави і повинне підпорядковуватись “служити” їй.

Що стосується чітко класових суспільств, а відтак держав, у цьому відношенні класики Марксизму абсолютно праві. У антагоністично класових суспільствах чітко розділених “структурованих” на класи пригноблювачів, в руках яких зосереджена вся влада і на класи експлуатованих, які мають досить обмежені права “даровані” і то, скоріше з необхідності, правлячим класом і то не завжди (раби не мали взагалі ніяких прав) держава є машиною влади правлячого класу і вона стоїть вище суспільства, а відтак право – її механізм підпорядкований державі і такий, що не має самостійної цінності.

Після перемоги революції, здавалось коли експлуататорські класи були знищені це співвідношення повинне помінятись (так як нікого придушувати) і держава повинна була разом з цим процесом відмирати. Але поступово “ворожі” класи відмерли, а держава ..., як в нівчому не бувало, залишилась.

І не просто залишилась, “історія нашої державності після смерті Леніна була поступовим перетворенням держави в засіб масових репресій, повним одержавленням громадського життя. Перехід від держави робітничого класу до загальнонародної держави означав зміну термінології, але не суті справи, загальне одержавлення продовжувалося, тоталітарна адміністративно-командна система зберігалася” Лившиц Р. З. Теория права. Курс лекций. М., 1999.-с.97.. Щось не в’яжеться з теорією - економічних класів які треба пригноблювати не має, а влада держави і її гноблення досягли масштабів небачених напевно ще із часів “похмурого” середньовіччя. Можливо “класики” занадто абстрагувались від всього різноманіття соціальних груп і інтересів представлених у суспільстві і “зациклились” лише на класах, а як згодом виявилось “не одними класами живе суспільство”.

В суспільстві можуть формуватись і понад класові (позакласові) верстви (суспільні прошарки), які здатні взяти владу в свої руки і експлуатувати суспільство в цілому, а державу знову використовувати, (як в старі