“Таким чином, пояснення держави як знаряддя насильства, придушення підтвердилося, хоча й у перекрученому виді, на досвіді нашої держави. Апарат придушення, насильства, величезна бюрократія, усі те, що ставило державу над суспільством, збереглося. Держава і після перемоги революції виявилося знаряддям придушення більшості народів” Там же..

В той же час передові буржуазні країни продемонстрували можливість трансформації суспільства і держави в іншому напрямку. Всупереч пророкуванням Маркса і Энгельса, усупереч надіям (згадаєте мрію про загальну кризу і загнивання капіталізму), капіталізм встояв. Більш того, не тільки устояв, але і зміцнився. Відбулося те, чого не могли припустити класики і що, природно, не може бути поставлено їм у провину.

Зміни, що прийшли, не могли не торкнути держава. Державний механізм, як знаряддя управління справами суспільства, принципових змін не перетерпів - ті ж засоби здійснення публічної влади, механізми підтримки суспільного порядку. Але зміст діяльності держави, його соціальна спрямованість змінилися істотно. Важко погодитись, що держава шведських соціал-демократів чи інші подібні - це знаряддя буржуазії для насильницького придушення робітничого клас? Об'єктивний, неупереджений погляд на речі вимагає негативної відповіді. У розвитих західних демократіях у післявоєнні роки держава усе більш ставала засобом подолання суспільних протиріч не шляхом насильства і придушення, а шляхом досягнення суспільного компромісу (описаний ще Маратом добровільний суспільний договір). Звідси й усе більш широке використання таких загальнодемократичних ідей і інститутів, як поділ влади, верховенство закону, плюралізм думок, висока роль суду, гласність і т.п. Усе це, разом узяте, дозволило охарактеризувати державу як знаряддя і засіб соціального компромісу по змісту і як правова держава за формою.

Все це дозволило змінитись і суті права від "зведеної в закон волі пануючого класу”, як це визначено в "Маніфесті Комуністичної партії", до “Право - це обумовлена природою людини і суспільства і виражаюча волю особистості система регулювання суспільних відносин, якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу Алексеев С. С., и др. Теория государства и права. М., 1998.-с.193.

.

Це, досить “нейтральне”, в класовому розумінні, визначення є більш відповідним до тієї ролі яку відіграє право в сучасних розвинутих країнах. Звичайно вплив “класового” чинника не можна зовсім відкидати, особливо в деяких країнах де класове розшарування є ще досить помітним. Але він уже не так чітко виражений, як це було раніше, а право все більше “враховує” інтереси всіх громадян, а не лише представників “вибраних” класів.

Підсумовуючи цей розділ, автор хотів би зазначити, що у розколотому на класи суспільстві, що роздирається непримиренними протиріччями право є виразником і провідником у життя волі пануючої олігархії (класу). У таких умовах тьмяніють його гуманістичні ідеали і цінності, воно набуває деспотичні і тиранічні риси. Навпроти, у демократичному суспільстві роль права і правового регулювання незмірно зростає, вони втрачає свій явно виражений класовий характер, повною мірою реалізується його гуманістичний потенціал. Завдяки праву і правовим процедурам широкі маси народу одержують доступ до матеріальних і духовних благ, до механізмів влади, законним формам волевиявлення і реалізації своїх інтересів. Суспільство, пронизане правовими началами, здобуває набуває ознак правового.

2.2. Право і соціально-економічний устрій.

У нашій країні, в суспільствознавстві в цілому й у юридичній науці зокрема була загальноприйнятою класифікація етапів розвитку людства по суспільно-економічних формаціях. Відповідно історія людства розпадалася на первіснообщинний лад, рабовласництво, феодалізм, капіталізм і комунізм (дві фази). Ця класифікація охоплювала і юриспруденцію. При вивченні історії держави і права послідовно розглядалися рабовласницький тип держави і права (у первіснообщинному ладі їх не було), феодальний, буржуазний і соціалістичний типи (при комунізмі держави і права не буде). Достоїнства формаційної класифікації полягають у її чіткості і ясності. Кожен тип держави і права має історичні рамки. Кожен тип держави і права визначається класовим змістом, що тісно погоджується з класовим призначенням держави і права, розумінням їх як знарядь і засобів в руках пануючого класу для придушення класових супротивників. Міняється панівний клас - міняється тип держави і права.

Однак класифікація по формації має багато недоліків. І насамперед з погляду відповідності фактам. Проста і чітка формаційна класифікація, на жаль, розійшлася зі складністю і суперечливістю життєвих ситуацій. Далеко не всі країни (не тільки в Азії, Африці й Америці, але навіть і в Європі) пройшли у своєму розвитку всі ті стадії, що виділяє марксистське навчання.

Далі, ті самі правові системи й ідеї виходили за межі визначеної формації й охоплювали різні формації, досить вказати як приклад на римське право чи ідею природного права. З іншого боку, у межах однієї і тієї ж формації виявлялися різні правові системи, наприклад системи загального права і романо-германського права в США, Англії і Західній Європі. Нарешті, основна теза про класовий зміст держави і права визначеної формації також виявився вразливим з погляду відповідності фактам. Ще в Афінах і Древньому Римі усередині класу рабовласників формувалися настільки різні інтереси, що вони спричиняли кардинальні зміни в державі і праві. Ще різкіше ця невідповідність виявляється в сучасних умовах. Чи можна говорити, що демократична держава і право, з одного боку, і фашизм - з іншої, відповідають інтересам того самого класу? Але ж з погляду формаційної класифікації і буржуазна демократія, і фашизм притаманні капіталістичної формації. Чи можна вважати, що сучасні держава