Очевидно, класова ознака, за якою визначається соціально-економічний устрій, тобто основна ознака тієї чи іншої формації, виявляється не зовсім придатною для класифікації правових систем чи стану і суспільної направленості права, та характеру співвідношення права та держави. В країнах з однаковим соціально-економічним устроєм (формацією) можуть бути настільки різні політичні режими (від найширшої демократії до найжорсткішого тоталітаризму), що не дозволяє використовувати його як класифікаційний фактор, який би дозволив визначити співвідношення держави й права. Цю ознаку і то дуже зважено можна використовувати лише в сукупності з іншими ознаками.

2.3. Право як засіб впливу на економіку: можливості та межа.

Економіка являє собою систему відносин по виробництву, розподілу, обміну і споживанню матеріальних благ. Цикл економічних відносин починається з виробництва матеріальних благ і завершується їхнім споживанням. Відносини, зв'язані з розподілом і обміном виробленої продукції, носять проміжний характер. Становлення економічних відносин породило нові інституційні форми їхнього закріплення, стабілізації, розвитку. Держава і право - це соціально-політичні інститути, покликані до життя економікою, потребами її розвитку і регулювання.

Щодо зв’язку економіки з правом, у першу чергу необхідно підкреслити, що право є найбільш адекватна форма економічних відносин. Останні можуть нормально функціонувати тільки і винятково в правовій формі. Всі інші форми (традиційна, релігійно-моральна, директивно-державна) не є оптимальними, оскільки не відповідають потребам ринкової економіки, спотворюють чи попросту відкидають ринкові основи, як аморальні, анархічні, такі, що суперечать духу народу і т.п. Історичний досвід довів не конкурентноздатність таких форм. Одні з них (традиційна, релігійно-моральна) існують, скоріше лише як рудиментарні форми, придатки правової форми, які не дивлячись навіть на релігійні заборони відступають перед вимогами практичних потреб ринку, саме в правовому регулюванні. Характерний приклад – не дивлячись на те, що в Корані прямо заборонено лихварство, тобто видача грошей під процент, навіть у відомих своєю релігійністю мусульманських країнах банківсько-кредитна система досить розвинута. В деяких особливо ортодоксальних мусульманських країнах (які не можуть прямо йти проти Корану) знайдено оригінальний вихід – самі слова “грошова позика”, “процент, плата за позику” не використовують, їх замінено нейтральними термінами, але зміст яких всі розуміють, тобто по принципу – вуха не чують слів заборонених у Корані значить і гріха немає. Як бачимо навіть в таких, ортодоксальних країнах, практика змушує до того, що правове регулювання (а саме ним регулюються кредитні відносини) витісняє релігійні норми, які тут взагалі непридатні. Та й в інших відносинах, релігійні, моральні норми, тим чи іншим чином пристосовують до вимог реалій економіки, ринку, іноді навіть досить кумедним способом, приклад якого навів автор.

До речі вони в цьому не оригінальні. Ще не давно в нашій країні, разом з черговою зміною курсу партії, в тому числі економічного, одразу у Леніна “знаходили” “цитатку” яка повністю обґрунтовувала саме цей курс, хоча ще зовсім недавно панівною була зовсім інша цитата, з протилежним смислом.

В “чистому” виді такі архаїчні форми регулювання економічних відносин збереглись хіба, що у відсталих племен десь у джунглях Амазонки і ті вже на грані зникнення. Що стосується державно-директивного регулювання, то знову таки історичний досвід довів, що воно може бути ефективним лише коли воно не суперечить вимогам ринку і здійснюється не у вигляді чисто директивного (по суті свавілля), а у правовій формі. Лише в деяких ситуаціях (під час війни, стихійних лих) безпосереднє директивне регулювання може бути ефективними і виправданим, але в мирний час, на протязі довгого періоду воно виявляється абсолютно не конкурентноздатним в порівнянні з правовим регулюванням ринкової економіки.

Таким чином, право - це не щось зовнішнє для економіки. “Право - природна форма економічних відносин” Алексеев С. С., и др. Теория государства и права. М., 1998.-с.58..

Економічні відносини, як і будь-які інші соціальні взаємозв'язки, можуть стабільно функціонувати, якщо вони закріплені в нормативній, формі. Нормативні форми різноманітні, але серед них тільки правові (що, як зазначав автор, показує історичний досвід), найбільшою мірою відповідають сутності економічних відносин, їх ринковій природі.

Єдиною юридичною основою усіх відносин економічного циклу є право власності. При цьому в сфері економіки головним об'єктом власності виступає праця людини. У цьому зв'язку речі, гроші, цінні папери й інші об'єкти економічного обороту мають цінність не самі по собі, а як носії чи знаки, символи визначеної вартості, втіленого в них праці. Речі як об'єкти права власності вторинні, вони носії упредметненої праці, що додає їм вартість. І саме головне: обмін трудовою діяльністю, результатами праці (речами, грошима і т.д.) здійснюється на основі приватного права між рівноправними власниками. Втручання держави в дані відносини може бути позитивним, якщо за допомогою такого втручання захищаються порушені права однієї зі сторін, і негативним, якщо при цьому обмежується воля власника, тобто його права.

Право є спосіб саморегулювання економіки Алексеев С. С., и др. Теория государства и права. М., 1998.-с.59.. Економіка як виробництво товарів і послуг має об'єктивний зміст. Цей зміст визначений, з одного боку, характером потреб населення, а з іншого боку - рівнем розвитку техніки, продуктивності праці, природними умовами. Однак як, яким чином окремий виробник одержує інформацію про те, що необхідно робити? Подібні питання не виникають в умовах традиційного, натурального господарства, властивого феодалізму. Не потрібна тут і регулююча функція права. В умовах ринкової економіки ситуація