Отже, право не просте впливає на економіку, воно - іманентна її частина. Більш того, є підстави вважати, що становлення права як регулятивної системи завершується з появою розвитої ринкової економіки Там же.. Це підтверджується тим, що лише з формуванням сталих економічних систем ринкового типу, де присутні економічно вільні власники, право утвердилось як єдиний і основний регулятор економічних відносин. Цей процес розпочався ще в античні часи, коли з розвитком економічної системи, з розвитком і ускладненням обміну між виробниками (власниками), по суті з розвитком ринкових відносин розвивалось і Римське право. З занепадом античного світу, на початку середньовіччя, з зверненням економічних відносин до примітивного натурального рівня, до такого ж примітивного рівня “звернулось” і право. Остаточно процес становлення права як регулятивної системи “відбувся в Європі в XІХ ст. і виразився у формуванні англосаксонської і романо-німецької правових систем Алексеев С. С., и др. Теория государства и права. М., 1998.-с.60.. Тобто лише з становленням найбільш досконалої ринкової економічної системи – капіталістичної. Яка потребувала відповідного правового регулювання відбулось і становлення правових систем як основного регулятора економіки.

Вплив держави на економіку має інший характер. Якщо право впливає на економіку, так сказати, зсередини, будучи оптимальною формою економіки і єдино можливою формою ринкової економіки, то держава забезпечує зовнішні умови її функціонування.

По-перше, держава виконує функцію захисту країни від нападу ззовні і тим самим охороняє економічний простір усередині країни.

По-друге, воно забезпечує єдність суспільства і його відносну стабільність в умовах, коли суспільство розпадається на класи і соціальні шари з різними, часом антагоністичними інтересами. Внутрішня єдність і стабільність суспільства - також необхідна передумова нормального функціонування і розвитку економіки.

По-третє, держава виступає і суб'єктом економічних відносин, узявши на себе деякі економічні функції, що забезпечують цілісність економічної системи країни. Наприклад, з незапам'ятних часів держава бере на себе турботу про грошовий обіг, має бюджет, здійснює фінансування освіти, культури й ін.

По-четверте, з ускладненням у ході історичного розвитку економічних зв'язків держава усе більш активна втручається в господарське життя з метою перешкодити негативним тенденціям, що виникають у ринковій економіці. Так, у розвитих країнах Заходу державне регулювання в сфері економіки визнається корисним і необхідним. Але, у даному випадку потрібно пам’ятати, що мова йде не просто про державний (директивний), а про державно-правовий вплив на економіку з використанням публічного права. Тобто державне регулювання набуває форм правового. Напрямки такого впливу різноманітна: боротьба з монополізмом; контроль за якістю продукції з погляду її безпеку для життя і здоров'я споживачів; дотримання екологічних вимог у процесі виробництва і т.д..

Коли вплив держави на економіку надмірний, він стає негативним, тому що заважає її вільному функціонуванню і розвитку. Крайнім проявом такого впливу є одержавлення економіки, при якому держава робиться основним власником на засоби виробництва і бере управління господарством на себе. Порочність подібної системи, доведена історичним досвідом.

На межі третього тисячоліття, в яке ми вступили, людство стоїть перед проблемою, як органічно з'єднати ринкову економіку, соціальну політику й екологію. У громадянському суспільстві економіка повинна бути соціальною і екологічною. Така трансформація економіки можлива лише при позитивному впливі на неї держави і права в умовах, коли вищою цінністю в суспільстві є достоїнство і права людини і функціонує правова держава.

2.4. Право та політика.

Історично право передує політичним явищам. Людина, з'явившись на Землі як вид і з'являючись щораз персонально, захищає своє життя, свободу, власність (спочатку інстинктивно, а потім усвідомлено), тобто в сучасному розумінні, по суті, реалізує свої права на життя, свободу, власність. При цьому між людьми виникають протиріччя і, як їхній результат, - необхідність привести свободу однієї людини у відповідність з свободою іншої, обмеживши свободу обох. Фіксація меж дії свободи і перевірка їх практикою, означають встановлення міри свободи волевиявлення і дій кожного індивіда, виникнення норми поведінки відповідно до цієї міри.

Протягом тисяч років названі грані людського існування - життя, свобода, власність і їхній захист - були нероздільні і носили конкретний, персоніфікований характер, що обумовлює казуальний спосіб регулювання відносин між людьми. Життєві ситуації досить часто повторюються, і тому в процесі спілкування людей поступово стали вироблятися звички, стереотипи, що, з одного боку, забезпечували свободу дій, а з іншого боку - обмежували її розумними і справедливими (з погляду соціальної більшості чи певних соціальних сил) рамками. Встановлювалася загальноприйнята межа, тобто загальна вже для якогось кола людей (родини, роду і т.п. ) норма (правило).

Спершу ці природо-обумовлені правила життя існували у виді моно-норм, що з'єднують у собі релігійні, моральні, естетичні, екологічні основи. Вони не розчленовувалися на права й обов'язки і носили організаційно-регулятивний характер. В епоху привласнюючої економіки, вони регулювали видобуток і розподіл їжі, закріплювали порядок і структуру органів управління, порядок виконання ритуалів, обрядів і т.п. Іншими словами, такі мононорми виконували практично ті ж функції, що і сучасні правові норми. І хоча вони в