Примітно, що вже на даному етапі розвитку людства існували три основних способи регулювання, що дійшли до наших днів - заборони, дозволи і позитивне зобов’язання. Наприклад, заборони (табу) під страхом найтяжчих покарань забороняли знищувати тварин окремих видів, підніматися на "священну гору", вступати в кровні-родинні шлюби. Дозволи регулювали терміни і місця збору плодів, користування загальними знаряддями і засобами полювання і рибальства. Позитивне зобов’язання було спрямовано на організацію необхідної поведінки в процесі колективного чи чергового готування їжі, будівництва жител, розпалення багать і підтримки вогню, виготовлення знарядь, засобів пересування.

В епоху становлення виробляючої економіки, тобто з виникненням землеробства, скотарства і ремесел, поступовим розшаруванням суспільства на групи, шари і класи, починається розщеплення мононорм на власне правові, моральні і релігійні норми. Крім того, з'являються норми, обумовлені специфікою сільськогосподарського виробництва, побуту, культових церемоній, соціальною диференціацією суспільства. З народженням писемності і ремесел, у міру розвитку людських знань про природні явища, надбання виробничого досвіду відбувається нагромадження норм, що визначають, що треба, що можна і що не можна робити людям у відповідних обставинах. Виникає необхідність в упорядкуванні, забезпеченні стабільності і невідворотності їхнього застосування, тобто потреба у фіксації правових норм (на камені, глиняних і дерев'яних дощечках), їхньої систематизації (по сферах діяльності, релігійним обрядам) і забезпеченні виконання (примусовими заходами , релігійним страхом, авторитетом).

Одними з перших в історії людства систематизованих правових "актів" були агро-календарі, які відбивали розуміння людиною циклічності космічних і земних явищ і складені відповідно до руху небесних світил (зірок, сонця, місяця). Сонячні, місячні агро-календарі в ранньо- землеробських громадах (Месопотамія, Єгипет і ін.) незалежно від їхнього дійсного походження (космічного чи природно-земного) являли собою одночасно найбільше досягнення людської цивілізації і новий етап усвідомлення і становлення права.

Зі зміцненням держави як основної форми організації суспільства з'являються нові письмові джерела права (закони, кодекси, зводи законів). Фізична і соціальна нерівність, історичні, демографічні й інші фактори визначають і різний зміст правових норм. Ряд найдавніших юридичних актів (закони Хаммурапі, реформи Солона, закони Ману) відбивали спроби соціально справедливого вирішення цих питань. В інших джерелах (Закони 12 таблиць, Салічна правда, Російська Правда) досить яскраво виражено станово-класовий характер правового регулювання. Так, Російська Правда передбачала за убивство раба винагороду його хазяїну в розмірі 5 гривень, за убивство вільної людини - виру в 40 гривень, а за убивство князівського дружинника - подвійну виру в 80 гривень.

У період новітньої історії підвищується структурованість суспільних систем, підсилюється роль держави в правотворчій діяльності, ускладнюються фактичні відносини. Усе це обумовлює і деякі особливості правових норм. Вони стають спеціалізованими, виникає необхідність їхнього комплексного застосування в регулюванні суспільних відносин (матеріальних і процесуальних норм, норм публічного і приватного права і т.п. ). Більш стабільний характер здобувають логічно вивірені й апробовані внутрішні і зовнішні системні зв'язки між елементами норм, формуються різного рівня юридичні конструкції, інституціональні утворення, усе помітніше стає роль правосвідомості в правотворчій і правореалізуючій діяльності.

У такий спосіб сформувалися визначені системи взаємозалежних і взаємодіючих норм (правил поведінки), що відбивають міру свободи людини, об'єднань людей у тім чи іншім конкретному суспільстві.

Значення і роль права в політичній системі суспільства дозволяють усвідомити наступні аспекти їхнього співвідношення.

1. Це результат діяльності людини, суспільства і держави, що позначає межі свободи людини. У державно-організованому суспільстві такі межі (грані) свободи закріплені в офіційних нормативних документах і забезпечені силою держави й авторитетом суспільства. Тому всі структурні елементи політичної системи, у тому числі сама держава, змушені коректувати свої політичні домагання з урахуванням даних меж.

2. Право несе в собі соціально-ціннісний потенціал, будучи однієї зі складових частин нормативної основи організації і функціонування суспільства. У його рамках засновуються політичні інститути, визначаються повноваження структурних елементів політичної системи. У правову форму наділяються відносини з приводу державної влади, взаємозв'язку між державними органами, політичними партіями, суспільними об'єднаннями і громадянами, з іншими державами. Інакше кажучи, право виступає в якості високоефективного і доцільного засобу регулювання найбільш важливих суспільних відносин.

3. Право - своєрідний акумулятор вольових устремлінь людей: індивідів, соціальних груп, класів, суспільства в цілому. У праві досягається вищий консенсус (згода) усіх свобод, що визначає міру свободи кожного індивіда й об'єднання в суспільстві. У силу своєї структурованості і системності право може акумулювати вольові устремління на різних рівнях суспільного організму і тому виступати формою реалізації соціально-політичної автономії індивідів, їхніх колективів, національних і релігійних співтовариств.

4. Право відіграє роль сполучної й опосередковуючої ланки між політичною системою і громадянським суспільством. З одного боку, воно збирає й абсорбує різноманітну соціальну інформацію (юридично і політично значиму), а з іншого боку - переводить політичні вимоги на мову строго визначених і забезпечених державою правил поведінки, створює процедурні форми перетворення їхній у діяльність людини. У текстах нормативно-правових актів звичайно сполучається загальнополітична і юридична оцінка регульованих суспільних відносин, що дуже важливо для правильного розуміння і застосування закону, зміцнення законності і правопорядку в країні.

5. Право є необхідним стабілізуючим фактором політичної системи. Упорядкованість і стабільність політичних відносин, регульованих правом, забезпечуються тим, що норми права мають не одномоментний характер. Вони розраховані на