Поняття і види умислу

Однією з форм вини є умисел.

У ст.24 вказується на дві характерні ознаки умислу - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна ознака умислу включає:

1) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності;

2) передбачення її суспільно небезпечних наслідків.

Вольова ознака умислу означає наявність у суб'єкта злочину бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх припущення.

Залежно від поєднання у свідомості злочинця інтелектуальної і вольової ознак умисел поділяється на два види: прямий і непрямий (евентуальний). При прямому умислі, згідно з ч. 2 ст.24, особа:

а) усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності;

б) передбачає настання суспільно небезпечних наслідків;

в) бажає їх настання.

При вчиненні злочину з непрямим умислом, згідно з ч. 3 ст.24, особа:

а) усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння;

б) передбачає його суспільно небезпечні наслідки;

в) хоча не бажає, але свідомо припускає їх настання.

Можна стверджувати, що загальними ознаками як прямого, так і непрямого умислу є: усвідомлення винним суспільно небезпечного характеру своїх дій або бездіяльності; передбачення ним суспільно небезпечних наслідків. Підставою розмежування двох видів умислу є те, що при прямому умислі винна особа бажає настання суспільно небезпечних наслідків, а при непрямому виявляє байдужість до таких наслідків, не бажає, але свідомо припускає їх настання Бородин С.В. Российское уголовное пра-во. Общая часть. — М, 1997. — с. 101-102..

Усвідомлення суспільно небезпечного характеру вчиненого діяння означає, що винна особа розуміє не лише фактичні обставини, які стосуються об'єкта і об'єктивної сторони складу певного злочину, а й його суспільну небезпечність. Наприклад, при вчиненні крадіжки винний усвідомлює, що він порушує право власності, таємно викрадає чуже майно і тим самим спричиняє майнову шкоду потерпілому.

Осудна особа, яка досягла певного віку, як правило, усвідомлює суспільну небезпечність своєї дії або бездіяльності. При цьому не обов'язково, щоб винний усвідомлював протиправність і караність вчиненого ним діяння. Кримінальне право ґрунтується на принципі, що незнання закону не звільняє особу від кримінальної відповідальності. Вона завжди має можливість після опублікування закону ознайомитися з його змістом і знати, чи є діяння, що вчиняються, протиправними. У тих випадках, коли у суду або органу слідства виникає сумнів щодо того, чи усвідомлювала особа через нерозвиненість, слабоумство чи інший хворобливий стан суспільну небезпечність вчиненого нею діяння, обов'язковим є проведення судово-психіатричної або судово-психологічної експертизи.

Ознаки прямого умислу, що вказані у ч. 2 ст.24, характерні для так званих матеріальних злочинів (злочинів з матеріальним складом), необхідною умовою яких є настання певних суспільно небезпечних наслідків, передбачених законом, і наявність причинового зв'язку між діянням особи і наслідками, що настали. Тому при вчиненні цих злочинів винний передбачає не тільки суспільно небезпечні наслідки свого діяння, але й у загальних рисах - розвиток причинового зв'язку між діянням, що вчиняється, і злочинним наслідком, що настане.

При вчиненні умисного злочину особа передбачає наслідки свого діяння як тоді, коли вони неминуче настануть (скажімо, винний вчиняє прицільний постріл з близької відстані у голову своєї жертви), так і тоді, коли вона передбачає реальну можливість їх настання (особа вчиняє підпал житла, в якому знаходяться люди, що можуть при цьому загинути). Крім того, якщо в диспозиції закону вказуються такі ознаки, як час, місце, спосіб або обстановка вчинення злочину, винний усвідомлює і ці ознаки складу злочину Андрусів Г. В., Андрушко П. П., Беньківський В. О., Кобзаренко П. В., Лихова С. Я. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і ф-тів / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. / П.С. Матишевський (ред.). К. : Юрінком Інтер, 2000. — с. 148-149..

Психічне ставлення особи до обставин, що обтяжують умисні злочини, у різних випадках може бути різним: в одних - лише умисним (наприклад, до обставин, що обтяжують умисне вбивство, - ч. 2 ст.115), у других - лише необережним (наприклад, до смерті потерпілого, що настала внаслідок умисного тяжкого тілесного ушкодження, - ч. 2 ст.121), у третіх - умисним або необережним (скажімо, щодо такої обставини, що обтяжує злочин, як зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього - ч. 3 ст. 152).

У так званих формальних злочинах (злочинах з формальним складом), склад яких не передбачає як необхідну умову настання певних суспільно небезпечних наслідків, змістом прямого умислу є усвідомлення винною особою суспільно небезпечного характеру своєї дії або бездіяльності і бажання її вчинення (ст.ст.113, 304, 344 тощо).

Характерною ознакою прямого умислу є також: бажання настання злочинного наслідку, що був задуманий, - щодо матеріальних злочинів, і бажання вчинення злочинного діяння - щодо формальних злочинів. У такого роду бажанні знаходить своє вираження вольова ознака умислу як його найважливіша і відмінна риса. Наявністю бажання настання злочинного наслідку при вчиненні матеріального злочину прямий умисел відрізняється від інших форм і видів вини. Бажання, як вольове начало, перебуває в нерозривній єдності із свідомістю особи, яка діяла з прямим умислом, і її здатністю передбачити наслідки свого діяння.

Для визначення змісту і спрямованості прямого умислу важливе значення має з'ясування мотиву та мети вчинення злочину.

Мотив - це усвідомлена спонука особи, яка викликала у неї намір вчинити злочин. Мотив є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину в тих випадках, коли він безпосередньо вказаний в диспозиції кримінального закону (наприклад, умисне вбивство з корисливих мотивів - п.6 ч. 2 ст.115). Однак і у тих випадках, коли мотив вчинення