Громадяни, як суб’єкти адміністративного права

ПЛАН

Вступ

У адміністративному праві під суб'єктом розуміють носія прав і обов'язків у сфері державного управління, які передбаченні адміністративно-правовими нормами. Такий суб'єкт може реалізувати права і виконувати покладенні на нього обов'язки.

Колпаков В.К. виділяє комплекс передумов, якими повинен бути наділений "претендент", щоб отримати статус суб'єкту адміністративного права. До них належать:–

зовнішня відокремленість, яка характеризується наявністю системоутворюючих ознак;–

персоніфікація в суспільних відносинах управлінського типу, тобто виступ у вигляді єдиної особи – персони;–

здатність виражати і здійснювати волю у відносинах з державою або державну волю у процесі адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.

Таким чином соціальні особливості спричиняють комплекс передумов, які свідчать про потенційну можливість бути суб'єктом адміністративних правовідносин, перетворення претендента на суб'єкта і визначення його місця і ролі у сфері державного управління. Колпаков В.К. Адміністративне право України. К.:1999.–с.96-97.

Громадяни – найбільша група суб'єктів адміністративних правових відносин. Конституція України надає перевагу інтересам, правам і свободам громадян перед правами і свободами інших учасників правовідносин. Тому що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою цінністю. Найчастіше особа вступає у відносини з державою у сфері

виконавчої влад, де практично реалізовуються надані особі Конституцією і Законами України права і свободи. Для реалізації деяких прав і свобод та виконання обов'язків важливе значення має громадянство – постійний правовий зв'язок особи і держави. Цей зв'язок проявляється у взаємних правах і обов'язках.

На всіх осіб, що постійно перебувають на території України, поширюється юрисдикція Української держави. Проте законодавство у багатьох випадках чітко розмежовує статус громадянина і особи. Громадяни України мають більш широкий обсяг прав і обов'язків, ніж особа, яка не пов'язана відносинами громадянства з державою.

Окрім того правосуб'єктність різних громадян має різницю залежно від статі, віку, стану здоров'я. Серед іноземних громадян, наприклад, особливим адміністративно-правовим статусом наділяються біженці згідно із законом "Про біженців" від 24 грудня 1993р.

1. Поняття, зміст та складові елементи адміністративної правосуб’єктності громадян

Необхідно розрізняти поняття “суб'єкт адміністративного права” і “суб'єкт адміністративних правовідносин”. Суб'єкти адміністративного права визначаються в нормах права загальним чином, як взагалі громадяни, громадські об'єднання, державні органи, недержавні організації, підприємства, установи, організації, трудові колективи. Вони можуть протягом навіть тривалого часу не вступати ні з ким в адміністративні правовідносини, тобто не ставати їхніми суб'єктами.

Суб'єкт же правовідносин завжди конкретний. Суб'єкти адміністративних правовідносин - це конкретні учасники, сторони правовідносин, наділені обов'язками і правами в сфері виконавчої влади і спроможні здійснювати їх.

Суб'єкти адміністративного права можуть стати суб'єктами адміністративних правовідносин, якщо є три умови Голосніченко І.П. Адміністpативне пpаво Укpаїни: (Осн. категоpії і поняття).посібник. — Ірпінь, 1998. — С. 29.

:

1. адміністративно-правова норма, що передбачає права або/і обов'язки суб'єкта;

2. адміністративна правоздатність і дієздатність суб'єкта;

3. підстава виникнення, зміни і припинення правовідносин (юридичний факт).

Ці загальні умови для кожного суб'єкта адміністративного права (органа виконавчої влади, посадової особи, будь-якої організації й ін.) виглядають по-різному.

Головною особливістю становища громадян як суб'єктів адміністративного права є те, що вони виступають як приватні особи, тобто реалізують свої особисті, загальногромадянські права та обов'язки у сфері державного управління, а не права та обов'язки виконавчо-розпорядчих органів, громадських організацій чи посадових осіб.

Розглядати їх адміністративно-правовий статус найдоцільніше за допомогою аналізу: а) адміністративної правоздатності; б) адміністративної дієздатності; в) прав, які зумовлені адміністративним законодавством; г) адміністративно-правових обов'язків.

Адміністративна правоздатність — це здатність мати суб'єктивні права та обов'язки, передбачені нормами адміністративного права. Вона виникає з народженням громадянина і припиняється з його смертю.

Адміністративна правоздатність може бути повною або обмеженою.

Обмеження правоздатності полягає в тому, що в результаті дії адміністративно-правових норм відбувається:

1) звуження кола прав. Уданому випадку конкретний громадянин повністю або частково позбавляється деяких прав, наданих йому особисто. Наприклад, позбавлення права керування транспортними засобами в результаті здійснення правопорушення, передбаченого ст. 130 КпАП (управління транспортними засобами в стані сп'яніння);

2) покладання на громадян додаткових обов'язків. У цьому випадку на громадянина, поза його волею, в адміністративному порядку органом управління покладаються додаткові обов'язки. Такі обов'язки можуть бути персоніфікованими, тобто зверненими до конкретної особи, обов'язок відбувати таке адміністративне стягнення, як виправні роботи. Можуть мати загальний характер, наприклад, обов'язок дотримуватися певних правил при перебуванні в районах епідемій, епізоотій, екологічних катастроф; обов'язок дотримуватись режимних вимог при роботі з літературою обмеженого використання тощо.

У будь-якому випадку обмеження правоздатності має винятково тимчасовий характер і може бути викликане лише однією з двох обставин.

По-перше. Виникнення особливих умов здійснення державного управління (стихійні лиха, епідемії, епізоотії, умови цивільної оборони), коли на громадян в адміністративно-правовому порядку покладаються додаткові обов'язки і коли немає можливості реалізовувати певні права, передбачені нормами адміністративного права.

Так, на підставі Закону України "Про надзвичайний стан" від 26 червня 1992 p. можуть встановлюватися тимчасові обмеження прав і свобод громадян (ст. 1), зокрема: вводиться комендантська година, під час якої забороняється громадянам перебувати у громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень (п. 1 ст. 23); перевірка документів, проведення особистого огляду, перевірка житла громадян (п. З ст. 23); вислання порушників громадського порядку, які не є жителями даної місцевості, до місця їх проживання (п. 7 ст. 23); встановлення особливих правил користування зв'язком (п. 9 ст. 23) Закон України "Про надзвичайний стан" від 26 червня 1992 р. // ВВР. – 1992. - № 37. – Ст. 538.

.

По-друге, скоєння конкретним громадянином правопорушення, у зв'язку з чим на нього покладаються