Слід зазначити, що правове становище іноземця в будь-якій країні є особливим, оскільки воно складається, принаймні, з двох елементів: правового статусу громадянина своєї країни і правового статусу власне іноземця. У особи без громадянства цей статус, в принципі, один. Він визначається державою, на території якої особа перебуває. Але іноземець, який знаходиться за межами своєї держави, зберігає з нею юридичний зв'язок, правовий статус громадянина своєї держави, підкоряється її законам, користується її захистом. В той же час іноземний громадянин і особа без громадянства, в тому числі і біженець, підпадають під дію суверенної влади держави, на території якої вони перебувають, тобто вони знаходяться під її юрисдикцією і повинні визнавати і виконувати конституцію, закони і підзаконні акти країни перебування.

Загальне ставлення держави до перебування іноземців на її території, загальні принципи регулювання тих чи інших правовідносин, в які вступають іноземці на території держави перебування, визначає режим іноземців. Він відображає засади реалізації ними своїх прав, свобод і обов'язків.

Світова практика регламентації правового статусу іноземців свідчить про наявність таких правових режимів: взаємності; «відкритих дверей»; ідентичності; національного режиму; режиму найбільшого сприяння; спеціального (преференційного) режиму. Однак єдиної думки щодо класифікації режиму іноземців немає. Різні автори виділяють від одного до трьох різних режимів. Найчастіше виділяються національний режим, режим найбільшого сприяння та спеціальний режим Тодика Ю. Конституционно-правовой статус иностранцев и беженцев в Украине // Факт. – Харьков, 1999. – С. 29..

В Україні провідними щодо іноземців є національний режим і режим найбільшого сприяння, які поєднуються з режимом взаємності.

Національний правовий режим іноземців викладено у ст. 2 Закону «Про правовий статус іноземців» Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р. // ВВР. – 1994. - № 23. – Ст. 161.. Зміст національного режиму полягає в правовому зрівнянні іноземців з громадянами держави перебування в тій чи іншій сфері. Звичайно, про повне зрівняння в правах іноземців з місцевим населенням не йдеться, оскільки розбіжності в громадянській належності і, відповідно, різний обсяг та рівень правового зв'язку з державою не призводять до однакового наповнення прав і свобод цих категорій населення.

Національний режим встановлено як загальний принцип українського законодавства. У ст. 26 Конституції України йдеться, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // ВВР України.— 1996.— № 30. — Ст. 141.

.

Поширення на зазначені категорії осіб національного режиму означає, що вони не можуть вимагати надання прав і свобод, не передбачених Конституцією і законами України. При цьому національний режим реалізується шляхом поширення на іноземців дії існуючих правових норм. Встановлення ж спеціального режиму полягає у створенні спеціальних норм, які регулюють правовідносини тільки за участю іноземців.

Необхідно підкреслити, що сам режим іноземців — ні національний, ні спеціальний — не надає будь-яких прав. Він лише впливає на дві групи елементів правового регулювання статусу іноземців: правові норми і організаційні заходи.

Особливості адміністративно-правового статусу іноземців, осіб без громадянства та біженців визначаються рядом спеціальних нормативних документів. Це, зокрема: Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 p.; Постанова Кабінету Міністрів "Про тимчасовий порядок оформлення іноземним громадянам віз для перебування в Україні" від 26 лютого 1993 p.; Закон України "Про біженців" від 24 грудня 1993 p. та інші.

Аналіз нормативних документів показує, що права і свободи, встановлені для громадян України, рівною мірою стосуються й іноземних громадян. Іноземці мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, законами, а також міжнародними договорами України.

Рівність іноземців перед законом є одним з основоположних принципів їх правового статусу. Законодавство України закріпило принцип недискримінації іноземців та осіб без громадянства: вони є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять. Це повністю відповідає положенням статуту ООН, Загальної декларації прав людини, міжнародних пактів про права людини, інших міжнародних актів, що закріплюють принцип недискримінації Бритченко С.А., Андрієнко В. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні // Проблеми міграції. – Т. 4. – Число 1(8). – 1999. – С. 4..

Викладений перелік підстав щодо недискримінації не є вичерпним. Україна може на засадах взаємності, шляхом укладення міжнародних договорів надати громадянам інших держав додаткові права. Це передбачено ст. 2 Закону «Про правовий статус іноземців».

Однак адміністративна правомочність іноземців вужча за правомочність громадян України. Так, для них встановлені обмеження щодо реалізації права на працю, вони не можуть обиратися до державних органів, призначатися на певні посади. На них не покладається обов'язок несення військової служби.

Обмеження адміністративної правомочності іноземців може бути викликане введенням відповідною державою обмеження прав і свобод для громадян України. Зокрема, якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадян України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадян цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано,