Цікавою є точка зору С.А. Ніколаєвої [18], яка вважає, що «важливою проблемою в умовах переходу України до ринку є створення нових нетрадиційних систем формування інформації про затрати, використання нових підходів до калькулювання собівартості, підрахунок фінансових результатів, а також методів аналізу контролю і прийняття на цій основі управлінських рішень».

Одним із альтернативних традиційно до вітчизняного підходу до калькулювання повної собівартості, є підхід, коли в розрізі об'єктів калькулювання, планується і обчислюється не повна, обмежена собівартість. Ця собівартість може включати лише прямі затрати, тобто змінні (залежні від зміни обсягів виробництва). Вона калькулюється лише на основі виробничих витрат, тобто витрат безпосередньо пов'язаних з виготовленням конкретного виду продукції, виконанням робіт, наданням послуг. Однак, не дивлячись на різноманітну повноту включення в собівартість об'єкту калькулювання різноманітних видів витрат, загальним для цього підходу є те, що Інші види затрат, які також по своїй економічній сутності складають частину поточних витрат не включаються в калькуляцію, а відшкодовуються загальною сумою із виручки (валового прибутку). В цьому основна характерна особливість системи обліку по неповній собівартості - "директ-кост".

Дослідженню системи директ-косту присвячені роботи не лише зарубіжних, але і вітчизняних авторів [18,23,25].

Назва "директ-кост", введена американцем Д. Харрісом, означає облік прямих витрат. Однак, вона не відображає повної сутності системи. Головним в директ-кості є організація обліку окремо змінних і постійних затрат і використання його переваг з метою підвищення ефективності управління. Тому часто систему обліку змінних витрат називають variable costing - облік змінних витрат.

Головною особливістю директ-косту, що ґрунтується на класифікації затрат на постійні і змінні є те, що собівартість продукції планується і облічується в частині змінних затрат. Постійні затрати акумулюються на окремому рахунку із чітко визначеною періодичністю і списуються безпосередньо в дебет рахунків фінансових результатів.

Постійні витрати не включають в розрахунок собівартості продукції, а як витрати періоду списуються на фінансовий результат того періоду, в якому вони були виготовлені. По змінним витратам оцінюються також залишки продукції на складах на кінець та початок року, а також незавершене виробництво.

Так схеми побудови звіту в системі "директ-кост" С.А. Ніколаєва приводить у вигляді таблиці 3.1.

Таблиця 3.1.

Схема звіту про доходи за системою "директ-кост" [16]

№ п/п |

Назва показника |

Значення

1. |

Виручка від реалізації продукції (В) |

В =1000

2. |

Змінні затрати (3В) |

3В =600

3. |

Маржинальний дохід (М) |

М=(В-3В) =400

4. |

Постійні витрати (ПВ) |

ПВ =200

5. |

Прибуток (П) |

П=М-ПВ =200

В приведеному звіті міститься, як мінімум, два фінансових показники: маржинальний дохід і прибуток. Вони формуються трьома етапами. На першому етапі визначається виробничий маржинальний дохід як різниця між обсягом реалізованої продукції і змінними виробничими затратами. На другому етапі визначається маржинальний дохід в цілому по підприємству як різниця між виробничими маржинальними і поза виробничими змінними затратами. На третьому етапі визначається прибуток підприємства як різниця загальної суми маржинального доходу і суми постійних витрат.

Важливою особливістю директ-косту є те, що завдяки йому, можливо досліджувати взаємозв'язки і взаємозалежності між об'ємом, затратами (собівартістю) і прибутком.

До основних переваг системи директ-кост більшість авторів відносять встановлення зв'язків і пропорцій між затратами і обсягами виробництва.

Суттєвою перевагою директ-косту є те, що він дозволяє керівництву акцентувати увагу на зміні маржинального доходу як по підприємству в цілому, так і по видам продукції, а також виявляти найбільш рентабельні види продукції з метою переходу на їх випуск. Це стало можливим тому що різниця між ціною продажу і зміною витрат не перекручується в результаті списання постійних витрат на собівартість окремих виробів. Крім того, система забезпечує можливість швидко переорієнтувати підприємство у відповідь на умови ринку, що швидко змінюються.

Інформація, одержана в системі директ-кост, дозволяє отримати найбільш вигідні дані про ціну і об'єми, проводити ефективну політику цін. В умовах ринкової економіки, за допомогою директ-косту можна встановити нижню межу ціни. Цей прийом використовується в період падіння попиту на продукцію, для захоплення ринків збуту.

Завдяки директ-косту розширюються аналітичні можливості обліку, при цьому спостерігається тісний прогрес інтеграції обліку і аналізу. Тому на заході директ-кост ще називають "управлінням собівартістю" або управлінням підприємством. Чим підкреслюють єдність обліку, аналізу і прийняття управлінських рішень, що і досліджується у цій системі.

Однак, крім перелічених переваг директ-кост має і недоліки. До основних з них відносять:

1. Утруднення розподілу витрат на постійні і змінні, що приводить до утруднення їх класифікації.

2. Директ-кост не дає відповіді на питання, скільки коштує вироблений продукт, тобто яка його повна собівартість.

3. Необхідність забезпечення покриття всіх затрат підприємства вимагає додаткового розподілу всіх витрат.

Однак, не дивлячись на приведені недоліки, що містить система директ-косту, її впровадження без сумніву збагатить нашу вітчизняну практику і дасть реальні результати при впровадженні ринкових відносин.

Одним з нормативних документів, що регламентує питання, пов’язані з витратами підприємства є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 „Витрати” визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про