конкретну життєву ситуацію, одну особу, наприклад, наказ ректора університету про призначення підвищеної стипендії студенту К.
Нормативне та індивідуальне регулювання є взаємозалежними:*
нормативне регулювання покликане забезпечити єдиний порядок і стабільність регулювання;*
індивідуальне регулювання покликане забезпечити врахування конкретної обстановки, своєрідність певної юридичної ситуації.
Деякі індивідуальні акти, що не підлягають багаторазовому застосуванню, виконуються або тривалий час (як у разі призначення підвищеної стипендії студенту К.), або одноразово (наприклад, призначення директором заводу громадянина С.) [11, с. 495-496].
Тип правового регулювання — це особливий порядок правового регулювання, що виражається у певному поєднанні способів (дозволянь і заборон) і створює стан більшого чи меншого сприяння для задоволення інтересів суб'єкта права. Тип правового регулювання встановлює тип правового режиму. Нагадаємо, що розрізняють два типи правового регулювання: загальнодозвільний та спеціально-дозвільний.
Застосування того чи іншого способу правового регулювання залежить від його типу, на формування якого впливає сам зміст правових відносин. Якщо загальнодозвільний тип правового регулювання передбачає дію принципу «дозволено все, крім прямо забороненого законом» та має місце в процесі регулювання цивільних, трудових, житлових, сімейних та інших відносин, а також сприяє розвитку ініціативності, самостійності щодо прийняття рішень, то спеціально-дозвільний тип правового регулювання передбачає використання заборон, в межах яких норма права встановлює конкретні дозволи, що відображаються у вигляді принципу «заборонено все, крім прямо дозволеного законом». Цей тип правового регулювання називають дозвільним, а тому він застосовується частіше всього в адміністративному праві та потребує чіткого впорядкування суспільних відносин, послідовної реалізації принципів законності [12, с. 80].
3. Ефективність правового регулювання
Характер і «якість» регулятивного впливу права на суспільні відносини відображаються насамперед такими поняттями:
цінність правового регулювання;
економність правового регулювання;
ефективність правового регулювання.
Цінність правового регулювання — це його реальна позитивна (корисна) значущість для існування і розвитку особи, соціальних спільнот, груп, об'єднань, для всього суспільства загалом. За суб'єктним критерієм розрізняють відповідно особистісну, групову, загальносоціальну цінність правового регулювання (кожна з яких має щодо цього специфічні показники і критерії).
Економність правового регулювання — це обсяг соціальних витрат (предметно-речових, грошових, кадрових, часових, фізично-людських ресурсів та ін.), потреб для досягнення мети закону. Йдеться, отже, неначе про «собівартість» досягнення за допомогою закону потрібних результатів, змінювань.
Ефективність правового регулювання — це співвідношення реальних результатів здійснення закону з його метою. Якщо таку мету і такі результати виразити в однотипних показниках, які можуть бути емпірично виявлені, зафіксовані, обраховані, то ефективність правового регулювання можна буде визначити в кількісній формі за допомогою вказаного співвідношення.
Мета правового регулювання (мета закону) — це передбачувані і бажані для правотворчого органу результати здійснення закону. Мета закону може бути, зважаючи на наявність засобів і умов її досягнення, найближчою (прямою) або перспективною. За сферою суспільного життя, якої стосується мета закону, можна розрізняти економічні, політичні, екологічні, духовні та інші його цілі.
У тих випадках, коли зміст мети закону становлять саме юридичні наслідки (тобто зміни у правовому статусі певної групи суб'єктів або у конкретних правах та обов'язках персоніфікованих осіб), є підстави вирізняти юридичну ефективність закону (правового регулювання). В усіх же інших випадках йдеться, так би мовити, про загально-соціальну (економічну, політичну, екологічну, духовну та ін.) ефективність правового регулювання.
Результати здійснення закону — це ті реальні зміни у суспільних відносинах, які сталися після впровадження закону в життя, у практику. Розрізняють результати здійснення закону очікувані й неочікувані (несподівані), позитивні (корисні) і негативні (шкідливі) [10, с. 158-159].
На думку М.В. Кравчука критерієм ефективності правових норм (і права) є міра досягнення цілей, поставлених перед ними. Цілями правового регулювання є:
1) закріплення і регламентація за допомогою юридичних засобів вже існуючих суспільних відносин;
2) стимулювання існуючих відносин, які відповідають загальним інтересам суспільства;
3) створення умов для виникнення і розвитку нових суспільних відносин;
4) практичне витіснення соціальне небезпечних зв'язків та відносин [14, с. 198].
Щоб дістати повне уявлення про ефективність правового регулювання, треба брати до уваги всі цілі, які переслідувались законодавцем, а також встановити і співставити, «зважити» усі види результатів здійснення закону стосовно кожної мети. Це завдання розв'язується за допомогою спеціальних дослідницьких процедур.
Такі процедури можуть використовуватись для «вимірювання» ефективності регулювання, здійснюваного на основі одного або декількох законів. Якщо ж йдеться про ефективність цілого інституту права чи окремої галузі права, а тим більше права в цілому, то така результативність правового регулювання узагальнено характеризується змінами у відповідній сфері суспільних відносин, що зумовлені юридичними чинниками і мають вияв у суспільній практиці.
На думку М.В. Кравчука до основних факторів, що забезпечують ефективність правового регулювання, відносяться [14, с. 199]:
відповідність норм права рівню соціально-економічного розвитку суспільства, конкретно-історичним умовам, реальнім потребам суспільства (економічні закономірності розвитку суспільства можуть правильно визначатися і відображатися в нормах права або спотворюватися внаслідок об'єктивних труднощів пізнання реальної дійсності, умисно чи з інших причин. Як правило, такі правові акти з часом вдосконалюють відповідно до реальних вимог соціально-економічного розвитку суспільства або відміняють);
рівень досконалості законодавства (чим досконаліші норми законодавства, тим швидше і краще будуть досягнуті цілі, а наявність прогалин у праві, неузгодженність окремих норм суттєво впливають на рівень ефективності правового регулювання);
рівень правової культури громадян (цей фактор охоплює і режим законності при правотворчості та при правозастосуванні; рівень правосвідомості суб'єктів правозостосовчої діяльності та ряд інших явищ).
За П.М. Рабіновичем загальна ефективність правового регулювання забезпечується [10, с. 160-161]:
ефективністю самого закону;
ефективністю процедурно-процесуального механізму застосування закону;
ефективністю діяльності щодо застосування і реалізації закону.
Якщо перші дві позиції стосуються ефективності правотворчості, то остання — ефективності правозастосування (правореалізації). Кожна з цих «ефективностей» має