У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


свої передумови (як загально-соціальні, так і юридичні) і характеризується своєрідними показниками.

До загальносоціальних передумов ефективності юридичної норми (ефективності правотворчості) слід віднести:

відповідність норми об'єктивним законам (закономірностям) існування й розвитку людини та суспільства; відповідність норми конкретно-історичним умовам її функціонування, реальним можливостям її здійснення (матеріальним, духовним, часовим, кадровим та ін.), оперативне реагування правотворчості на зміну цих умов і можливостей; відповідність юридичної норми реальним потребам та інтересам тих суб'єктів, відносини між якими вона має регулювати, відображення й урахування («узгодження») у ній цих потреб, запитів, інтересів; відповідність юридичної норми стану правосвідомості і моралі, рівню загальної культури, громадській думці згаданих суб'єктів: відповідність норми права висновкам тих наук (суспільних, природничих, технічних), які «предметне» вивчають об'єкти, що перебувають у сфері правового регулювання; відповідність юридичної норми загальним закономірностям самоорганізації системних явищ (їх вивчає наука синергетика) і цілеспрямованої організації таких явищ (їх вивчає, зокрема, кібернетика).

До юридичних (спеціально-соціальних) передумов ефективності юридичної норми належать:

відповідність норми об'єктивним державно-правовим (юридичним) закономірностям регулювання (наприклад, законам системності, яка несумісна з неузгодженістю, суперечливістю, наявністю прогалин між структурними елементами кожної правової системи, або обов'язковим зв'язкам між структурними елементами кожної юридичної норми, або ж залежностям між процедурно-процесуальними та матеріальними нормами); наявність у суспільстві режиму законності, неухильне втілення принципів юридичної відповідальності (зокрема принципу її невідворотності); домінування в суспільній свідомості, у громадській думці шанобливого ставлення до права, його високий престиж серед державних службовців та більшості населення.

Дотримання усіх зазначених передумов дозволяє забезпечити не тільки суто управлінську ефективність, але й зазвичай цінність та економність закону, тобто його високу якість.

Висновки

У підсумку роботи можна зробити такі висновки.

У сучасній юридичній науці до цього часу немає єдиного підходу у поглядах на правове регулювання. Найбільш близькі до істини ті автори, які під правовим регулюванням розуміють: здійснення за допомогою юридичних засобів правового впливу на суспільні відносини; виникнення на основі правової норми суб'єктивних прав і юридичних обов'язків; реалізацію останніх у повсякденних життєвих відносинах.

Таким чином, правове регулювання можна визначити як форму владного юридичного впливу на суспільні відносини, що здійснюється державою за допомогою всіх правових засобів з метою їх упорядкування, закріплення і забезпечення.

Правове регулювання передбачає впорядкування, юридичне закріплення та охорону суспільних відносин шляхом застосування правових засобів. Його сферою є ті суспільні відносини (економічні, політичні, культурні, національні, релігійні та інші), які потребують правового впливу. Ці відносини складають предмет правового регулювання, є вольовими, об'єктивно потребують впливу з боку держави та мають чітко визначений зміст. В економічній сфері -— це відносини, пов'язані з формуванням ринкових взаємозв'язків, з розвитком різних форм власності, з виробництвом, розподілом матеріальних благ, розвитком фермерського господарства. В політичній сфері — це правове закріплення плюралістичних форм та методів здійснення влади, формування демократичних інститутів. В соціальній сфері — це формування соціальної політики, направленої на задоволення інтересів конкретної людини в галузі освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення та інших сферах.

Метод правового регулювання — це специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, котрий здійснюється за допомогою юридичних засобів.

Правове регулювання здійснюється за допомогою певних видів. Розрізняють певні критерії класифікації видів правового регулювання. За способом сполучення дозволів та заборон виділяють загальнодозвільний та спеціально-дозвільний види; за територіальним статусом правотворчого суб'єкта — централізований та нецентралізований; за обсягом суспільних відносин, на які поширюється правове регулювання, — загальне (нормативне) та індивідуальне правове регулювання.

Способами правового регулювання є дозволи, заборони та зобов'язання, що відповідають регулятивно-статичній та регулятивно-динамічній функціям права. Покладаючи на осіб обов'язок утримуватися від вчинення певних дій, що суперечать нормам права, заборони встановлюють певну міру поведінки суб'єктів; дозволи забезпечують соціальну активність суб'єктів та певний рівень їх свободи; зобов'язання сприяють реалізації покладених на осіб обов'язків, їх виконання гарантується з боку держави у вигляді застосування юридичної відповідальності.

Застосування того чи іншого способу правового регулювання залежить від його типу, на формування якого впливає сам зміст правових відносин. Якщо загальнодозвільний тип правового регулювання передбачає дію принципу «дозволено все, крім прямо забороненого законом» та сприяє розвитку ініціативності, самостійності щодо прийняття рішень, то спеціально-дозвільний тип правового регулювання передбачає використання заборон, в межах яких норма права встановлює конкретні дозволи, що відображаються у вигляді принципу «заборонено все, крім прямо дозволеного законом».

Хочу додати, що при створенні та розвитку права необхідно враховувати два фактори: з одного боку, історичний досвід правового життя суспільства, а з іншого — ідеї розумного впливу на соціальні процеси, і тоді будуть підібрані найбільш ефективні методи, способи, типи та режими правового регулювання.

Використана література

Гусарєв С.Д. Теорія держави і права. Альбом схем. — К., 1997. Енгибарян Р.В., Краснов Ю.К. Теория государства и права: Учебное пособие. — М.: Юристъ, 1999. — 272 с. Загальна теорія держави і права / За ред. акад АПрН України, доктора юрид. наук, проф. В.В Копєйчикова. — К.: Юрінком Інтер, 1997. —
320 с. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами): Підручник. — К.: Кондор, 2002. — 353 с. Кисель О.М. Функціональне призначення правового регулювання // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 10. — К., Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. — с. 27-35. Комаров С.А. Общая теория государства й права. — М., 1996. Марченко М.Н. Проблемы теории государства и права. — М., 2001. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. — М., 1999. Олійник А.Ю та ін. Теорія держави і права: Навч. посіб. /
А.Ю. Олійник, С.Д. Гусарєв, О.Л. Слюсаренко.
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7