В працях вітчизняних юристів це питання ще не розкрите. Зокрема, І. Карпець вважає, що під поняттям організованої транснаціональної злочинності слід розуміти різні за ступенем суспільно-небезпечні діяння двох видів: міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру, що є предметом регулювання міжнародного кримінального права. Міжнародні - це лише ті злочини, що представляють собою найвищий ступінь небезпеки для мирних відносин між державами незалежно від соціально-економічної формації та державного устрою. До них відносять тяжкі злочини проти людства, миру та безпеки народів (наприклад, геноцид, біоцид тощо). До злочинів міжнародного характеру відносять різного роду злочини, що представляють собою меншу небезпеку, ніж міжнародні і визначаються міжнародними актами. Вони заподіють шкоду нормальному міжнародному співробітництву держав, організацій та громадян. Сьогодні найнебезпечнішім для міжнародного співробітництва такі види транснаціональних злочинів, які в основі мають організова-ний характер:

Цей список не вичерпний, оскільки суспільно небезпечні діяння дедалі набувають міжнародного характеру. Однак, якщо керуватися визначенням поняття транснаціональної злочинності, запропонованої І. Карпецем, то за обсягом воно збігається з поняттям злочину в міжнародному кримінальному праві, яке також включає в себе міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру. Проте, на нашу думку, ці поняття не можуть збігатись, оскільки до транснаціональних злочинів відносять передусім тероризм, незаконну торгівлю наркотиками, різного роду контрабанду, "відмивання брудних" грошей. Тобто, це ті злочини, які наукою міжнародного права віднесені до розряду злочинів міжнародного характеру. Відтак не всі види злочинів міжнародного характеру можна віднести до транснаціональних злочинів. Коли йдеться про ці два поняття, ми маємо на увазі злочини, які виходять за межі держави і з якими держава не в змозі боротися самостійно. Але тут є певні особливості.

Транснаціональні злочини -це злочини, що насамперед вчинюються організованими групами і порушують інтереси двох або більше держав, з суб'єктивної сторони характеризуються лише прямим умислом. Тоді як злочини міжнародного характеру можуть бути вчинені як групою осіб, так і окремою особою, як з умислом (прямим чи побічним), так і без такого. З цього логічно зробити висновок, що транснаціональні злочини є складовою та невід'ємною частиною злочинів міжнародного характеру, які визначають його об'єктивну та суб'єктивну сторони. Таким чином, ми з'ясували обсяг і зміст поняття злочину в міжнародному кримінальному праві. Воно містить: міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру, до складу яких входять транснаціональні злочини. Як і будь-яке суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним правом, злочин в міжнародному праві має складові частини, тобто склад злочину. Цілком можливо, погодитися із думкою І. Карпеца, згідно з якою об'єктом таких злочинів не можуть виступати суспільні відносини, нормальне існування суспільства, його безпеки, а також закони, міжнародно-правові акти та інші правові акти, які охороняють міжнародний правопорядок. На нашу думку, основним об'єктом таких злочинів виступають все ж діючі міжнародно-правові акти (дво- або багатосторонні). Об'єктивна сторона цих видів злочинів характеризується дією, адже для того, щоб вчинити геноцид або пошкодити чи розірвати морський кабель необхідна дія. Особливістю об'єктивного складу є те, що місце вчинення злочину не завжди збігається з місцем настання шкідливих наслідків. Наприклад, фальшиві американські долари вироблялися на території Італії, розповсюджувались в ФРН, Франції, Литві та інших країнах колишнього СРСР, а економічну шкоду було заподіяно передусім США. Досить цікаве питання про об'єктивний склад - безперечно суб'єктом міжнародних злочинів виступає держава. Однак, відповідальність за міжнародні злочини несуть агенти держави (їх ще називають представниками держави), тобто особи, які діють від імені держави або як фактичні агенти без законних повноважень. Суб'єктом же злочинів міжнародного характеру виступають осудні фізичні особи, які досягли певного віку. Однак, при вирішенні питання про вік кримінальної відповідальності може виникнути колізія між законодавствами різних країн, оскільки в них вік, з якого можливо притягати до кримінальної відповідальності визначається по-різному. Тому в загальній формі запропоновано настання відповідальності з 16 років, а за злочини, в яких суб'єктом виступає посадова особа, з повноліття. Як і при загальнокримінальних злочинах, при вчиненні злочинів міжнародного характеру може підніматись питання про спеціальний суб'єкт злочину, яким виступають особи, окремо виділені в міжнародно-правових актах: найомники, посадові особи та ін. Що стосується осудності, то як і при звичайних кримінальних злочинах, якщо є сумніви у психічній повноцінності, необхідний висновок лікарів-спеціалістів про психічний стан осіб, які вчинили злочини міжнародного характеру. Осудна чи неосудна особа вирішує суд з урахуванням думки експертів. Досить спірним питанням в науці кримінального права є проблема кримінальної відповідальності юридичних осіб. У міжнародному кримінальному праві це питання було вирішено однозначно: у вироку Нюрнберзького військового трибуналу злочинними організаціями визнано СС, СД, керівний склад нацисьтської Німеччини. Суб'єктивна сторона може бути як з умислом, так і без умислу,