У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


підставі їхньої офіціальної функції, приміром, глави держав або Генеральний секретар ООН, або як окремі особи у приватній якості. Загальна практика створення комісій полягає у тому, що сторони спору призначають одного або двох власних громадян і погоджуються на певну кількість неупереджених і незалежних громадян інших держав, які утворюють нейтральну більшість.

Примирення іноді зимальовують ще як сполучення розслідування та посередництва. Мировий посредник, призначений за угодою між сторонами, розслідує факти спору і пропонує умови врегулювання. Проте примирення є більш формальним та менш гнучким, ніж посередництво. Якщо пропозиції посередника не приймаються, він може продовжувати формулювати нові пропозиції, натомість мировий посередник за звичаєм робить лише один звіт. (Слід, однак, зазаначити, що перш ніж представити свій звіт мировий посередник з метою пошуку питань, за якими угода є можливою, як правило, провадить закулісні переговори з кожною стороною.) Сторони не зобов”язані приймати умови врегулювання, запропоновані мировим посередником (вони є лише рекомендаціями), однак, за цим лише винятком, примирення часто нагадує арбітраж, особливо якщо до спору заучені різні аспекти права (і він не може врегульовуватися e aequo et bono (через рішення, за яким принципу справедливості надається перевага над усіма іншими нормами права)). Щоб справити на мирового посередника добре враження, держави вимушені викладати свою справу стриманішую мовою – так само, як перед арбітром.

3.3. Міжнародний суд

Міжнародний суд, штаб-квартира якого знаходиться у Палаці миру в Гаазі, є одним із шести головних органів Організації Об”єднаних націй. Однак він займає особливе положення і не є інтегрованим у ієрархічну структуру інших п”яти органів. Його Статут, додано до Статуту Оранізації Об”єднаних Націй, і, відтак, усі члени Організації Об”єднаних Націй автоматично є учасниками Статуту Міжнародного Суду. Втім за певних обставин держави, які не є членами ООН, можуть з”являтися перед Судом і навіть ставати учасниками його Статуту (стаття 93 Статуту ООН).

Статут має подвійну функцію. По-перше, він врегульовує подані до нього державами правові спори відповідно до міжнародного права і по-друге, надає консультативні висновки з правових питань, які ставлять до нього міжнародні органи та установи, що мають на це належні повноваження.

Склад. Суд складається із 15 суддів. П”ять обираються кожні три роки на дев”ять років. Процедура виборів є складною, але її можна підсумувати таким чином: обрання потребує дістання абсолютної більшості голосів і в Раді Безпеки, і в Генеральній Асамблеї, які приступають до виборів членів Суду незалежно одна від одної. До складу Суду не можуть входити більше одного судді будь-якої національності, натомість склад колегї повинен забезпечити представництво головних форм цивілізації та основних правових систем світу. Останнім часом практика обрання виглядає таким чином: чотири судді із західноєвропейських держав, один із Сполучених Штатів Америки, два з Південної Америки, два із східноєвропейських держав і шість із Африки та Азії. Слід зазначити, що п”ять постійних членів не завжди представлені суддею у Міжнародному суді, проте п”ять постійних членів Ради Безпеки завжди були представлені суддею у Міжнародному суді.

Судді повинні мати кваліфікацію, яка вимагається від них у їхніх власних країнах для призначення на найвищу посаду, або мусять бути юристами з визнаною компетенцією у міжнародному праві. Принаймні теоретично, вважається, що члени Суду не представляють свої уряди, а діють як незалежні магістрати.

Якщо держава, що з”явилася до Суду, не має у його складі суддю власного громадянства, вона може призначити для конкретного судового засідання спеціального (ad hoc) суддю. Інститут судді я ad hoc – це пережиток традиційного способу призначення арбітрів, який може знадобитися , щоб переконати сторони, що Суд не нехтує їхніми поглядами. Проте такий підхід важко узгоджується з принципом, що судді є неупередженими та незалежними і що вони не є представниками власних національних урядів.

Юрисдикція. У справах за спорами, що їх розглядає Суд, сторонами можуть бути лише держави. Це обмеження вже засторіло, оскільки нині багато галузей міжнародного права зачіпають окремих осіб, корпорації та інших суб”єктів права, які не є державами, і відтак, застосування і тлумачення правав залишено національним судам. Юрисдикція у справах за спорами залежить від згоди держав.

За звичаєм сторони передають спір до Суду разом, укладаючи для цього спеціальну угоду. Але ніщо не заважає кожній стороні передати окремо і в окремий час. Суд вирішив, що держава-відповідач може визнавати юрисдикцію Суду після того, як проти неї порушено судову справу. Таке визнання може набувати форми виразно висловленої заяви або домислюватися, якщо держава-відповідач захищається по сутності справи, не заперечуючи юрисдикцію Суду.

За договором держави можуть погодитися на Юрисдикцію Суду і наперед. Саме це і мається на увазі у статті 36, коли йдеться про “всі питання, спеціально передбачені …договорами” S/ Rosenne. The Qatar/Bahrain Case – What is a Treaty? A Frame Agreeement and the Seising of the Court . LJIL 8 - 1995. Є кілька сотен діючих договорів, що містять таке застереження про юрисдикцію, відповідно до якого у разі, коли сторони договору не згодні з його тлумаченням або застосуванням, одна з них може передати спір до Суду. Проблему спричиняє інше місце у статті 36, а саме: “питання, спеціально передбачені Статутом Об”єднаних Націй”. Стаття 36 Статуту ООН, у якій йдеться про мирне врегулювання спорів, уповноважує Раду Безпеки рекомендувати сторонам передавати спори юридичного характеру до Міжнародного суду.

Держави, які визнають юрисдикцію Суду відповідно до факультативної клаузули, роблять це, згідно з параграфом 2, лише


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9