Стаття 36 припускає застереження (заяви) стосовно взаємності і застереження (хаяви) стосовно часу. На практиці робляться застереження і багатьох інших типів, і вони завжди визнаються чинними. Зокрема, багато держав роблять застереження, які дозволяють їм скасувати своє прийняття без будь-якого сповіщення. Навіть якщо таке застереження не робилося, держава шляхом розумного сповіщення може скасувати своє прийняття Nicaragua case. ICJ Rep. - 1984. Якщо держава чинним шляхом скасувала своє прийняття , Суд не може розглядати майбутні справи, порушені проти неї. Однак це позбавляє Суд юрисдикції щодо справ, які вже розпочалися проти неї Nottebohm case. ICJ Rep - 1953. Багато застережень стосуються спорів, які “по сутності” або “виключно” підпадають під внутрішню юрисдикцію держави, і мають на меті вилучення з-під примусової юрисдикції Суду спорів, які держави вважають такими, що зачіпають їхні життєві інтереси.

Судочинство. Відповідно до Статуту Міжнародного суду та Регламенту Суду, ухваленому у 1978р., судочинство Суду за спірними справами складається з письмової фази, на якій сторони подають змагальні папери і обмінюються ними (письмовий змагальний процес або письмове судочинство), і усної фази відкритих слухань (усне судочинство), на якій до Суду звертаються представники та адвокат сторін S. Rosenne. Procedure in the International Court. 1983. Двома офіційними мовами Суду є англійська та французька. Усе, що записується або говориться однією мовою, перекладається на іншу. Після усних слухань Суд радиться за зачиненими дверима і потому на відкритому засіданні оголошує своє рішення. Рішення Суду є остаточним і не підлеглим оскарженню.

Забезпечення виконання рішень. Рішення Суду є обов”язковими (подібно до рішень усіх міжнародних судів і арбітражних трибуналів Mosler , 1981. Стаття 94 Статуту ООН Уповноважує Раду Безпеки “робити рекомендації або вирішувати про вжиттязаходів для виконання рішення”, хоча для забезпечення виконання рішення ці повноваження ще жодного разу не здійснювалися. Слід зазначити, що відносно цього Рада Безпеки може ухвалити лише заходи згідно з розділом VI, де йдеться про врегулювання спорів. Увалювати суворіші заходи відповідно до розділу VII, для вжиття яких має інувати безпосередня загроза міжнародному миру, не можна.

Консультативні висновки. У додаток до повноважень вирішувати спори між державами (юрисдикція за спорами між сторонами) Суд може також надавати консультативні висновки (консультативна юрисдикція). Стаття 96 Статуту ООН передбачає:

Генеральна Асамблея або Рада Безпеки можуть запитувати у Міжнародного Суду консультьтативні висновки з будь-якого юридичного питання.

Інші органи ООН і спеціалізовані установи, яким Генеральна Асамблея може дати у будь-який час дозвіл на це, можуть запитувати консультативні висновки Суду з юридичних питань, що виникають в межах їхнього кола діяльності.

Консультативний процес Суду є відкритим не для держав, а лише для міжнародних організацій. Натепер уповноваженими запитувати консультативні висновки Суду є шість органів ООН та шістнадцять спеціалізованих установ. Їх можуть цікавити висновки стосовно не лише конкретної справи, а й абстрагованого правого питання, але зазвичай питання до Суду грунтується саме на конкретній справі. Отримавши запит, Суд запрошує держави та організації, які можуть надати корисну інформацію, і пропонує їм зробити це у формі письмових або усних заяв. Щодо іншого, процес здебільшого є таким самим, як і в судочинстві за спорами між державами.

4. Практика (міжнародні транспортні злочини)

Злочинність, пов'язана з викраденням і збутом автотранспорту, набула яскраво вираженого організованого і міжнародного характеру. Є всі підстави вважати, що проблема боротьби з незаконним обігом викраденого автотранспорту притаманна практично всім країнам світу.

Організована міжнародна злочинність вдало використовує недосконалості, а також розбіжності законодавств різних країн стосовно порядку перевірки, реєстрації автотранспорту та процедури повернення викраденого транспорту власникові.

Актуальність цієї проблеми підкреслюють і Європейський комітет із страхування та інші міжнародні організації. Це тісно пов'язано з різноманітністю національних систем права та наявністю інституту добросовісного набувача. Крім того, негативно відбивається на загальній ситуації суперечливість інтересів правоохоронних органів та приватного сектора (страхових компаній, фірм-виробників, автомобільних ділерів, орендних компаній, приватних детективних агенцій). Для правоохоронних органів найважливіша мета-розкрити злочин та покарати злочинців, у той час як для приватного сектора найбільш важливим є відшкодування матеріальних збитків та повернен ­ ня автомашини власникові. До того ж поверненням викрадених транспортних засобів у першу чергу займаються не правоохоронні органи, а страхові компанії. А тому існує нагальна потреба в універсальній системі обліку викраденого транспорту та процедурі його повернення.

На міжнародних форумах із проблем боротьби зі злочинами, пов'язаними з автотранспортом, що проводились під егідою Інтерполу, неодноразово обговорювалися питання повернення викраденого автотранспорту з-за кордону. У зв'язку з цим експертами Генерального секретаріату Інтерполу були підготовлені і надіслані до країн-членів організації найбільш актуальні питання, які стосуються процедури вилучення викраденого автотранспорту та його повернення, а саме: За яких умов може бути вилучений автотранспорт? Які канали використовуються для встановлення законного власника (Інтерпол чи інші)? Хто несе відповідальність за збереження вилученого автотранспорту, чи тягне це за собою матеріальні збитки і хто їх відшкодовує?

Яким чином викрадений транспортний засіб повертається його законному