За ч. 2 ст. 296 КК хуліганство як особливо зухвале кваліфікується у тих випадках, коли хуліганські дії су-проводилися заподіянням тілесних ушкоджень, пошкоджен-ням чи знищенням майна, тяжкою образою потерпілих, за-стосуванням грубого насильства і т. ін. Все скоєне при цьо-му повністю охоплює ч. 2 ст. 296 і додаткова кваліфікація цих дій за статтями про відповідальність за злочини проти здоров'я, власності, честі та гідності особи не потрібна. Але заподіяння тілесних ушкоджень кваліфі-кується за ч. 2 ст. 296 КК лише у випадках, коли вони були заподіяні під час хуліганських дій. Якщо ж заподіян-ня тілесних ушкоджень не супроводилося порушенням гро-мадського порядку, діяння не може кваліфікуватися за ст. 296 КК3.

Частина 2 ст. 296 КК не охоплює вчинення більш тяжких, ніж хуліганство, злочинів. Тому вчинення під час хуліганства інших злочинів (зазначених вище), кваліфікується за сукупністю з хуліганствоми (ч. 2 чи ч. З ст. 296 КК).

Хуліганство визнається злісним і кваліфікується за ч. 2 ст. 296 КК, якщо винний вчинив опір особам, які припиня-ли його хуліганські дії. Припиненням хуліганства є вчинен-ня таких дій, які здатні зупинити хулігана, покласти край його злочинним діям. Прохання припинити хуліганські дії, зауваження, умовляння, вимоги тощо не є припиненням.

Протидія, опір як кваліфікуюча ознака ч. 2 ст. 296 КК має місце лише в тих випадках, коли хуліган активно про-тидіє припиненню, тобто застосовує фізичну силу (від-штовхує, наносить удари, побої, заподіює тілесні ушко-дження тощо) або погрожує застосувати насильство.

Непокора, тобто відмова від виконання наполегливих, неодноразових вимог громадян, представників влади або громадськості припинити хуліганські дії, не є опором і не визнається кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 296 КК.

Згідно зі ст. 185 КпАП злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених закон-них вимог чи розпоряджень працівника міліції при вико-нанні ним службових обов'язків, члена громадського фор-мування з охорони громадського порядку чи військовослуж-бовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена в зухвалій формі, що свідчить про .явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок.

Пленум Верховного Суду України вказав, що на відміну від злісної непокори, передбаченої ст. 185 КпАП, вчинення опору полягає в активній фізичній протидії здійсненню пра-цівником міліції, членом громадського формування з охо-рони громадського порядку, військовослужбовцем обов'язку по охороні громадського порядку. Такі дії утворюють склад злочину, передбачений ст. 188 КК(1960 р). За цією статтею має відповідати не лише безпосередньо правопорушник, а й ін-ша особа, яка активно перешкоджала працівникові міліції, члену громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовцю виконувати покладені на них обов'язки по охороні громадського порядку.

Опір, не поєднаний з насильством чи погрозою його за-стосувати, якщо він був спрямований лише на те, щоб пе-решкодити працівникові міліції запобігти злочину чи за-тримати особу, яка його вчинила, утворює окремий склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 189 КК(1960 р).

Поєднаний з насильством або погрозою застосувати на-сильство опір військовослужбовцю або члену громадського формування з охорони громадського порядку, що перешко-див запобігти злочину чи затримати злочинця, охоп-люється складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 188 КК(1960 р).

Хуліганські дії, що супроводилися опором працівникові міліції, члену громадського формування з охорони громад-ського порядку чи військовослужбовцю, представникові влади або громадськості при виконанні ними обов'язків по охороні громадського порядку або будь-якому громадянину, що припиняв хуліганські дії, в тому числі і поєднані з насильством чи погрозою застосувати насильство до цих осіб, повністю охоплюються диспозицією ч. 2 ст. 296 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями не потребують.

Опір особі, яка припиняла хуліганські дії, не охоплю-ється складом хуліганства лише в тих випадках, коли внаслідок застосування насильства винний вчинив ще й ін-ший, більш тяжкий злочин. Ці більш тяжкі (ніж хуліган-ство) злочини (вбивство, умисні тяжкі тілесні ушкодження та ін.), вчинені з хуліганських спонукань, кваліфікуються лише за відповідними статтями КК, якщо законодавством передбачена відповідаль-ність за їх вчинення з хуліганських мотивів. Якщо така відповідальність законом не передбачена або якщо є їх ре-альна сукупність, то такі злочини кваліфікують за су-купністю з хуліганством. Оскільки Кримінальним кодексом України кримінальна відповідальність за умисні тяжкі тілесні ушкодження, заподіяні з хуліганських мотивів, спе-ціально не передбачена, то їх слід кваліфікувати за су-купністю злочинів.

Не є кваліфікуючою ознакою злісного хуліганства опір працівникові міліції, члену громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовцю або представнику влади чи громадськості, що припиняли дрібне хуліганство. Опір представнику влади, що припиняв дрібне хуліганство, кваліфікується за ст. 188 КК(1960 р.), а працівникові міліції, члену громадського формування з охорони громад-ського порядку чи військовослужбовцю — за ч. 1 ст. 188і(1960 р.) КК.

Опір іншим громадянам, що припиняли дрібне хуліган-ство, залежно від конкретних обставин кваліфікується як злочин проти особи.

Опір особам, що припиняли хуліганські дії, визнається кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 296 КК лише в тому разі, якщо опір був складовою частиною хуліганських дій, су-проводився вчиненням їх. Якщо опір був застосований уже після припинення хуліганських дій, наприклад при затри-манні або доставленні винного в органи міліції, то він не може визнаватися кваліфікуючою ознакою злісного хулі-ганства

Заподіяння хуліганові тяжких тілесних ушкоджень або іншої шкоди при припиненні злочину є правомірним і складу злочину не становить.[17,c.335]

Хуліганство визнається злісним за ознакою наявності минулої судимості (ч. 2 ст. 296 КК) за умови, що цю судимість не знято або не погашено у встановленому за-коном порядку. При цьому кваліфікуючою ознакою хулі-ганства є минула