значення для кваліфікації хуліганства, але воно не вирішує всіх практичних проблем. Зокрема, з часу прийняття нового Кримінального Кодексу. І сьогодні найбільше помилок допускається при відмежуванні хуліганства від інших злочинів. Хоч у багатьох постановах вищих судових органів відзначається, що хуліганство відрізняється очевид-ним і явно грубим порушенням громадського порядку і не-повагою до суспільства, але ці вказівки мають незначну практичну цінність, оскільки майже всі умисні злочини (якщо не всі) є грубим порушенням громадського порядку і виражають явну неповагу до суспільства (вбивство, роз-бій, зґвалтування, масові безпорядки, групова бійка і т. ін.). Практика свідчить, що під законодавче визначення хулі-ганства підпадає будь-який умисний злочин. Зокрема за-подіяння тілесних ушкоджень у громадських місцях із за-стосуванням зброї або інших предметів завжди поєднане з грубим порушенням громадського порядку і є проявом яв-ної неповаги до суспільства, але такі дії не у всіх випадках кваліфікуються за ст. 296 КК.
Неправильно, наприклад, були кваліфіковані за ч. 1 ст. 296 КК дії Б., який зустрів вночі на вулиці У. і, грубо порушуючи громадський порядок, наніс побої, домагався від неї інтимної близькості. Щоб покласти край таким діям, потерпіла лезом порізала собі руку. Розглянувши справу, судова колегія Верховного Суду України зазначи-ла, що Б. був знайомий з У., зустрічався з нею і ночував у її квартирі. Зустрівши її тієї ночі, Б. запропонував всту-пити з ним у близькі стосунки, а коли вона відмовилась, вдарив її в обличчя. Тобто судова колегія встановила, що Б. діяв не з хуліганських, а з особистих спонукань, а тому його дії не можна кваліфікувати за ст. 296 КК Див.: ухвала судової колегії Верховного Суду України від 1 лютого 1990 р. в справі Б. // Практика... — С. 187—188; постанова президії Закарпатського обласного суду від 25 січня 1991 р. в справі Г. // Там само. — С. 188—189; ухвала судової колегії Верховного Суду України від 5 березня 1985 р. в справі К. // Там само. — С. 189—190..
У зв'язку з цим особливого практичного значення на-буває більш чітке і конкретне визначення хуліганства як кримінально-караного діяння, передбаченого ст. 296 КК, шляхом розкриття якомога більшої кількості його специ-фічних ознак.
Хуліганство як злочин дійсно грубо порушує громад-ський порядок, і в ньому проявляється відверта зневага до суспільства. Але ці ознаки характеризують не головні його суспільно-юридичні особливості, не те, що в ньому є відмінного, властивого лише йому. Центральною, головною ознакою складу злочину, передбаченого ст. 296 КК, є його мотив — хуліганські спонукання.
У літературі вже давно відзначалось, що хуліганство є особливий, специфічний мотив антигромадської поведінки, що "воно є не дія, а лише властивість дії".[17, c.320]
Хуліганський мотив — це прагнення до самостверджен-ня, самовираження людини низької культури, невихованої, з нестримним і вкрай розбещеним егоїзмом. Це спосіб са-мовираження хама, варвара, дикуна.
В основі хуліганських спонукань лежить егоїзм, злоб-ність і незадоволення, що сягають до беззвітної люті і ту-пого відчаю, викликаних розбіжністю між рівнем домагань особи та наявними можливостями їх здійснення.
Треба зазначити, що прагнення особи до самовираження і самоствердженя є нормальною і природною потребою кожної людини.
Кожна людина прагне до самовираження, самоствердження своєї особи, але люди обирають для цього різні засоби. Суспільна оцінка такого прагнення повністю залежить від того, як, якими засобами і способами ця по-треба задовольняється.
Одні задовольняють її самовідданою працею, науковими чи спортивними досягненнями, сумлінним служінням гро-мадським інтересам, самопожертвуванням заради загальної справи, інші — біганиною за модою, "гарним життям", престижними речами, треті — пияцтвом, жорстокістю, глу-мом над слабким, старим чи хворим.
Б.С. Волков правильно відзначив, що грунтом хуліган-ських спонукань є безкультурність, невихованість, жорсто-кість. Дикі наміри і вчинки народжуються дикими звичаями і звичками.[17,c.320]
Але така характеристика хуліганських спону-кань не викриває їх першопричини, генезису, не дає відповіді на запитання: чому людина веде себе таким чи-ном, якої мети вона прагне досягти, заради чого вона про-тиставляє себе суспільству.
Разом з тим хуліганські спонукання не зводяться до фрустрації — стану гнітючої напруги, відчаю і спричине-ного цим прагнення подолати почуття власної неповно-цінності, оскільки, по-перше, воно не притаманне всім чи навіть більшості осіб, винних у вчиненні хуліганства, по-друге, рівень домагань не завжди буває завищеним, по-третє, це почуття здебільшого взагалі не можна задоволь-нити вчиненням хуліганських дій (наприклад, за наявності фізичних вад особи).
Вся слідчо-судова практика свідчить, що хуліганські спо-нукання — головна відмінна риса, особливість діянь, що кваліфікуються за ст. 296 КК.
Вчинення подібних дій з інших, не хуліганських мотивів утворює інший злочин, здебільшого — злочин проти особи. Наприклад, судова колегія Верховного Суду України в ух-валі у справі К. зазначила, що заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у зв'язку з тим, що потерпілий у грубій формі втрутився у суперечку між засудженим та його дружиною, Кваліфікується як вчинення злочину на грунті особистих неприязних стосунків, а не як хуліганство Див.: ухвала судової колегії Верховного Суду України від 5 березня 1985 р. в справі К. // Практика... — С. 189—190..
Найпоширенішими є помилки в кваліфікації злочинів, пов'язаних із заподіянням потерпілому тілесних ушко-джень. Нанесення побоїв або заподіяння тілесних ушко-джень, що були викликані особистими неприязними сто-сунками, за загальним правилом, не можна кваліфікувати за ст. 296 КК.
Дії, що супроводилися погрозами вбивством, образою, нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчи-нені в сім'ї, квартирі, відносно родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих та ін., кваліфікуються за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини