під-логу, вдарився головою й одержав смертельну травму. Падіння потерпілого було на-слідком дій С. і суд встановив його вину щодо наслідку у формі необережності, тоді як хуліганство згідно із законом є умисними діями. Оскільки ж С. умисних дій, що грубо порушують громадський порядок і вражають явну неповагу до суспільства, не вчи-няв, і конфлікт з потерпілим виник не з хуліганських мотивів, а у зв'язку з неправиль-ною поведінкою останнього на ґрунті з'ясування взаємних стосунків, дії засудженого не містять складу злочину злісне хуліганство. Президія обласного суду в цій частині справу закрила на підставі п. 2 ст. 6 КПК за відсутністю в діях С. складу злочину і по-становила вважати його засудженим лише за необережне вбивство. [22, c. 683]
В п. 16 постанови ПВСУ від 28 червня 1991 р. №3 "Про судову практику в справах про хуліганство" зазначається: "Суди повинні відрізняти хуліганство від інших злочинів залеж-но від спрямованості умислу винного, мотивів, цілей та обставин вчинених ним дій.
Дії, що супроводжувались погрозами вбивством, образою, нанесенням побоїв, за-подіянням тілесних ушкоджень, вчинені в сім'ї, квартирі, щодо родичів, знайомих і викликані особистими неприязними відносинами, неправильними діями потерпілих тощо, повинні кваліфікуватися за статтям КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Такі дії можуть кваліфікуватись як хуліганство лише в тих випа-дках, коли вони одночасно були поєднані з грубим порушенням громадського порядку і виражали явну неповагу до суспільства".
Ігнорування суб'єктивної сторони вчиненого, зокрема, його мотиву, тягне неправи-льну кваліфікацію дій винного як хуліганства (див.:, наприклад: Рад. право. - 1980. -№9. - С. 82-83; 1981. - №6. - С. 84-85; 1986. - №4. - С. 90; №7. - С. 89; 1991. - №2. - С. 93; ПУ. - 1992. - №7. - С. 91; Практика (1993-1996). - С. 86-87; Рішення... - К., 1999.-С. 105-106).
Не можуть кваліфікуватись як хуліганство правомірні дії, вчинені в стані необхідної оборони (Рад. право. - 1982. - №3. - С. 91-92; 1983. - №2. - С. 82), а також дії, спря-мовані на припинення злочинних посягань і затримання злочинця (Рад. право. - 1975. -№7.-С. 100-101).
5. Суб'єктом злочину є особа, якій виповнилось 14 років.
6. Вичерпний перелік кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак хуліганства мі-ститься в частинах 2, 3 та 4 ст. 296.
Кваліфікуючою ознакою хуліганства, передбаченого ч. 2 ст. 296, є дії, передбачені час-тиною першою цієї статті, "вчинені групою осіб". Вчинення хуліганства групою осіб ма-тиме місце, коли принаймні дві особи діють спільно як виконавці без попередньої змови між собою (ч. 1 ст. 28), спонтанно або у випадку, коли до хуліганських дій однієї особи приєдналась інша (інші) особа. Вчинення хуліганства за попередньою змовою групою осіб, тобто тих, які до початку злочину домовилися про його спільне вчинення (ч. 2 ст. 28) дає також підставу для кваліфікації вчиненого за ч. 2 ст. 296, а факт вчинення зло-чину за попередньою змовою має враховуватись як обставина, яка обтяжує покарання. Злочин вважається вчиненим за попередньою змовою групою осіб і у випадку його вчи-нення організованою групою, тобто коли в його готуванні або вчиненні брали участь декі-лька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учас-ників групи, спрямованих на реалізацію цього плану, відомою всім учасникам групи (див.: ч. З ст. 28). У цьому випадку дії всіх членів організованої груп кваліфікуються безпосере-дньо за ч. 2 ст. 296 незалежно від їх ролі у вчиненні хуліганства.
7. Кваліфікуючими ознаками хуліганства є також дії, передбачені ч. З ст. 296, а са-ме вчинення кримінальне караного хуліганства, передбаченого ч. 1 або ч. 2 ст. 296, особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язаного з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадсь-кого порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.
Особою, раніше судимою за хуліганство, є особа яка має непогашену і не зня-ту судимість за ст. 296 або за ст. 206 КК 1960 р. (п. 17 розділу II "Прикінцевих і пере-хідних положень" КК 2001 р.), якщо дії, за які особа була засуджена за ч. 1 ст. 206 КК 1960 р., не були декриміналізовані КК 2001 р. Особа визнається такою, що має суди-мість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості (ч. 1 ст. 88).
Повторність вчинення хуліганства за відсутності судимості за цей злочин не є під-ставою для кваліфікації вчиненого за ч. З ст. 296.
8. Опір як кваліфікуюча ознака хуліганства знаходить вияв в активній протидії представникові влади чи представникові громадськості виконувати їх службовий або громадських обов'язок з охорони громадського порядку або в активній протидії гро-мадянину виконати його громадський обов'язок по припиненню хуліганських дій. Під поняття опору підпадають такі дії винного, як відштовхування, спроба вирватись при затриманні, погроза побиття у відповідь на вимогу представника влади або громадсь-кості припинити хуліганство, нанесення цим особам побоїв, тілесних ушкоджень, зштовхування їх з транспортних засобів, засипання очей піском тощо.
Під припиненням хуліганський дій громадянином потрібно розуміти дії, здатні самі по собі (наприклад, затримання, зв'язування) або з сторонньою допомогою (скажімо, виклик по телефону наряду міліції) припинити хуліганство. Умовляння, прохання, ви-моги припинити злочин не є його припиненням, оскільки в подібному випадку припи-нення хуліганства залежить від прийнятого самим винним рішення, а не всупереч