Кримінально-виконавче право

ПЛАН

Вступ

Система виконання кримінальних покарань, що створена, діяла і діє на сьогоднішній день в умовах централізму не повною мірою забезпечує виконання покладених на неї завдань.

Здійснювані за останні роки заходи щодо перебудови діяльності системи виправно-трудових установ (ВТУ) не вивели їх з кризового становища. Набули розвитку випадки тиску на адміністрацію, організованої протидії її законним вимогам, масових відмов від роботи та інші негативні прояви.

В результаті концентрації у ВТУ рецидивістів (близько 60 проц.), осіб з психічними аномаліями (30 проц.), хворих на алкоголізм і наркоманію (22 проц.) традиційні заходи виховного впливу необхідного ефекту не дають. Кожний четвертий з числа тих, що раніше відбували кримінальне покарання, знову скоює злочин. Миронюк Р. Виконавче провадження у кримінальних справах. Право України. № 1. 2001 р.

Наявних сил і засобів для підтримання правопорядку в місцях позбавлення волі недостатньо.

Умови утримання засуджених і взятих під варту не відповідають міжнародним стандартам.

Виробничий ухил ВТУ, відсутність заінтересованості засуджених у результатах праці через те, що половина їх заробітку стягується в бюджет держави, породжують необхідність примусу засуджених до праці, зводячи до нуля її виховне значення, дестабілізують економіку ВТУ. Прибутки від працевикористання контингенту не перебільшують витрат держави на утримання місць позбавлення волі. Разом з тим основна частина прибутку (до 67 проц.) від примусової діяльності підприємств ВТУ відраховується до бюджету і не спрямовується для соціального розвитку виправно-трудових установ, зміцнення їх матеріально-технічної бази.

В Україні не налагоджено механізму подання соціальної допомоги особам, звільненим з місць позбавлення волі.

Виправна система відчуває гострий дефіцит у кваліфікованих кадрах. Робота персоналу небезпечна, пов'язана з психологічними перевантаженнями і професійною деформацією, непрестижна, не підкріплена правовим захистом, дійовими моральними і матеріальними стимулами.

Незважаючи на складність і багатопрофільність розв'язуваних завдань, кримінально-виконавча система перебуває поза увагою багатьох державних і громадських інститутів. Відсутні прогноз і наукове обгрунтування процесів, що відбуваються у місцях позбавлення волі. Миронюк Р. Виконавче провадження у кримінальних справах. Право України. № 1. 2001 р.

Критичне становище системи диктує необхідність радикальних змін у галузі законодавства й організації виконання кримінальних покарань.

Реформа спрямована на соціальну переорієнтацію виконання кримінальних покарань з урахуванням міжнародних актів про права людини, принципів законності, гуманізму, демократизму, справедливості, диференціації й індивідуалізації виховного впливу на засуджених.

В основу реформи покладено Декларацію про державний суверенітет України, прийняті ООН Мінімальні стандартні правила поводження з засудженими.

1. Поняття і критерії оцінки ефективності діяльності установ виконуючих покарання

Виправно-трудове законодавство України має своїм завданням забезпечення виконання кримінального покарання з тим, щоб воно не тільки було карою за вчинений злочин, але виправляло та перевиховувало засуджених у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, відвертало вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також сприяло викорененню злочинності. ст. 1 Виправно-трудового кодексу України

Виконання покарання не має на меті заподіянням фізичних страждань або приниження людської гідності.

В основу роботи по виправленню осіб, які відбувають покарання, покладено програму диференційованого індивідуального впливу на правопорушників з урахуванням їх поведінки, психічного стану і ступеня соціального зубожіння.

У цій роботі поставлено на моральне і правове виховання, розширити права адміністрації у виборі форм і методів впливу на особистість засуджених. Розробляються і впроваджуються дійові психолого-педагогічні й правові заходи щодо викоренення негативних соціально-психологічних явищ у середовищі засуджених, що призводять до деградації особи.

Забезпечується матеріальна і моральна заінтересованість засуджених у результатах своєї праці. Їм надаються можливості і на конкурсній основі право вибору професій з наявних у колонії і на підприємствах, де вони працюють. При економічній доцільності і з урахуванням можливостей технічного і матеріального забезпечення адміністрація створює засудженим умови для заняття у вільний від основної роботи час індивідуальною трудовою діяльністю.

2. Загальна характеристика покарань не зв’язаних з позбавленням волі

До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань не пов’язані із позбавленням волі:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців. ст. 51 КК України.

Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу.

Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.

Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини Кримінального Кодексу України.

У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.

Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Позбавлення права