КУРСОВА РОБОТА

на тему:

"Спадкоємство за заповітом"

З М І С Т

ВСТУП

Актуальність дослідження правових питань спадкування за заповітом обумовлена зростаючим значенням права приватної власності громадян і порядку її спадкування в умовах ринкової економіки, необхідністю розробки правового механізму, який належним чином міг би захистити права і інтереси громадян.

Спадкове право сьогодні – один з центральних інститутів цивільного права. Його місце у системі цивільного законодавства визначається співвідношенням з іншими цивільно-правовими інститутами і, в першу чергу, з інститутом права власності, який в останнє десятиріччя радикально змінився, але ці зміни не знайшли відображення у спадковому праві України. Між тим, спадкове право забезпечує правонаступництво у цивільних правах і обов’язках на випадок смерті їх носія, визначає долю майна померлого. Більш того, економічна ситуація в Україні потребує комплексного вивчення відносин, які виникають при спадкуванні за заповітом, а також законодавства, що регулює ці відносини.

Дослідження проблем спадкового права в умовах ринку, а саме спадкування за заповітом, має важливе теоретичне і практичне значення.

Об'єктом дослідження в роботі є різнобічна за своїм змістом й обсягом система правовідносин щодо спадкування за заповітом, яка характеризує процес укладання, форми й зміст заповіту.

Предметом дослідження в роботі є система нормативно-правових актів і ділової практики, яка регулює усі взаємозв'язки і взаємозалежності, що присутні в проблемі правового регулювання заповіту.

Основна мета роботи полягає в комплексному вивченні як теоретичних, так і практичних організаційно-правових питань спадкування за заповітом.

1. Інститут спадкування в Україні та його правова регламентація

Характерною ознакою історичного періоду, який нині переживає Україна, є «наступ» приватної власності, і ця обставина неминуче обумовлює зростання ролі спадкування як засобу набуття права приватної власності.

Спадкування — це перехід майнових прав та обов'язків померлого громадянина (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Зародки спадкування були ще в докласовому суспільстві. Але спадкове право — подібно до того, як власність (в економічному розумінні) існувала ще до утворення класів, держави і права, але право власності виникло тільки в класовому суспільстві — з'явилося лише з виникненням держави, яка захищала інтереси власників.

Тому невипадково, що право спадкування тісно пов'язане саме з правом власності. Спадкування є одним із найпоширеніших засобів набуття права власності і служить охороні цього права.

Спадкування становить універсальну правонаступність. Саме в спадкуванні яскраво виявляється така особливість універсального правонаступництва, як одночасність переходу до правонаступника всіх прав та обов'язків, які належали правопопереднику. Майно спадкодавця переходить до спадкоємців як єдине ціле, включаючи майнові права та обов'язки спадкодавця, а також пов'язані з ними особисті (немайнові) права (мова йде про інститути авторського та винахідницького права).

Суттєвою особливістю універсального правонаступництва є одночасність переходу до правонаступника всіх прав і обов'язків, які входять у склад майна правопопередника. Склад цих прав та обов'язків визначається на момент відкриття спадщини [9, с. 4-5].

Як цивільно-правовий інститут спадкове право являє собою сукупність встановлених державою правових норм, які регламентують порядок та умови переходу майнових прав та обов'язків померлого громадянина до інших осіб. Саме спадкове право визначає підстави спадкування, час і місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, особливості спадкування окремих видів майна, порядок і строки прийняття та відмови від спадщини, оформлення спадкових прав.

Спадкове право традиційно належить до найбільш стабільних інститутів цивільного права. За останні більш як п'ятдесят років в нашій країні воно практично не зазнало істотних змін. Так, існуюче коло спадкоємців за законом в УРСР було визначене ще в Указі Президії Верховної Ради СРСР від 14 березня 1945 р. «Про спадкоємців за законом і за заповітом». Але стабільність у цьому питанні настала в УРСР не одразу.

Після повалення царату і встановлення радянської влади в Україні держава спробувала не лише переглянути основні принципи спадкового права, які склалися тоді в суспільстві, а й взагалі ліквідувати цей інститут як такий, що закріплює майнову нерівність, дає змогу набувати власність нетрудовим шляхом.

Так, у ст.1 Декрету Ради Народних Комісарів України від 11 березня 1919 р. «Про скасування спадкування» зазначалося, що «право спадкування як за законом, так і за заповітом на все майно, яке знаходиться на території республіки, скасовується».

Спадкоємці мали можливість отримати спадкове майно в межах
10 000 крб. золотом, а непрацездатні — отримати утримання в межах прожиткового мінімуму [21, с. 5-6].

Але вже в Цивільному кодексі (ЦК) 1922 р. законодавець переглянув своє ставлення до цього інституту і поновив право спадкування, надавши його подружжю, родичам по низхідній лінії та непрацездатним утриманцям померлого. В грудні 1945 р. коло спадкоємців за законом було значно розширене, спадщину отримували батьки, брати, сестри, були встановлені обов'язкові частки для непрацездатних спадкоємців, нові принципи поділу спадщини. Ці положення з деякими змінами діють і нині.

Спадкове законодавство — це сукупність правових актів, що містять правові норми, що регулюють суспільні відносини, що виникають у зв'язку з відкриттям спадщини, її охороною, здійсненням, оформленням та захистом спадкових прав.

Основні норми спадкового права знайшли своє відображення в ЦК України в розділі VII «Спадкове право»(ст.ст.524—564). В проекті нового ЦК спадковому праву розробники відвели «Книгу сьому. Спадкове право», яка охоплює статті 1456—1550 і передбачає певні зміни в цьому цивільно-правовому інституті. Зміни пов'язані перш за все з розширенням свободи заповідального розпорядження з одночасним посиленням ролі сімейно-родинних зв'язків при визначенні кола спадкоємців.

Серед інших джерел спадкового права чільне місце посідають спеціальні нормативні акти, які визначають порядок діяльності нотаріальних органів, зокрема, Закон України від 2