Не дає чинне законодавство і прямої відповіді на питання: чи може бути призначена спадкоємцем юридична особа, яка ще не існує?

Деякі фахівці, аналізуючи зміст ст.527 ЦК, яка визначає умови, за яких фізична особа стає спадкоємцем, застосовують аналогію закону і дають негативну відповідь на це питання [15, с. 8].

Реалізація волі спадкодавця, яка висловлена в заповіті, настає лише після його смерті, час якої, як правило, визначити заздалегідь неможливо. Зміст заповіту є таємницею, посадовій особі, що його посвідчувала, заборонено розголошувати умови заповіту.

Якщо на момент смерті заповідача зазначена в заповіті юридична особа не утвориться або буде ліквідована без правонаступництва, питання щодо можливості виконання такого розпорядження відпаде саме по собі, оскільки воно буде нездійсненним.

2.4. Правове регулювання заповідального відказу

Спадкодавець також має право доручити одному чи кільком спадкоємцям виконати за рахунок спадкового майна певні дії на користь третьої особи, яка названа в заповіті. Це може бути як третя особа, так і інший спадкоємець, як фізична особа, так і юридична. Покладання виконання таких обов'язків на спадкоємця називається заповідальним відказом або легатом.

Предметом заповідального відказу можуть бути доручення спадкоємцям передати певну річ чи певну грошову суму, простити борг, виконати роботу чи надати послуги третій особі (відказоодержувачу).

Правове становище відказоодержувача істотно відрізняється від правового становища спадкоємця [8, с. 170-171].

По-перше, спадкоємець, набуваючи право на залишене йому у спадщину майно, одночасно стає і особою, зобов'язаною перед кредиторами спадкодавця, що випливає із універсального характеру спадкового наступництва; відказоодержувач же набуває лише зобов'язальні вимоги в порядку часткового (сингулярного) наступництва, а тому відповідальності за зобов'язаннями спадкодавця не несе.

По-друге, при призначенні спадкоємця за заповітом може мати місце підпризначення спадкоємця (на той випадок, коли спадкоємець помре до відкриття спадщини чи відмовиться від її прийняття). Чинне спадкове законодавство підпризначення відказоодержувачів не допускає.

По-третє, до спадкоємця за певних обставин понад ту частку, яка визначена у заповіті, може перейти й інша частка спадщини або взагалі все спадкове майно в порядку так званого прирощення спадкових часток. Відказоодержувач права на прирощення спадкових часток ніколи не набуває.

По-четверте, спадкоємець після прийняття спадщини набуває не лише зобов'язальні права, які належали спадкодавцю, а й речові права (у більшості випадків це право приватної власності на майно, що належало спадкодавцю) і, як правило, ці речові права складають основну частину спадкового майна. Напроти, відказоодержувач може набути лише зобов'язальні права вимоги, які звернені до спадкодавця, обтяженого заповідальним відказом.

По-п'яте, до спадкоємця переходять ті права, які належали спадкодавцю, в той час як до відказоодержувача не завжди переходить саме те за змістом право, яке належало спадкодавцю. Наприклад, будинок, який належав спадкодавцю на праві приватної власності, переходить у приватну власність спадкоємця, а спадкоємець на підставі заповідального відказу зобов'язаний надати відказоодержувачу лише право користування цим будинком.

По-шосте, спадкоємець набуває право на спадщину на підставі акту прийняття спадщини, тобто на підставі вчиненої ним односторонньої угоди, яка виражає його згоду прийняти спадщину. Відказоодержувач набуває зазначені в заповіті зобов'язальні вимоги і стає кредитором спадкоємця на момент відкриття спадщини, але він може відмовитися від використання встановленого на його користь права.

Заповідальний відказ відпадає, якщо пасиви спадщини перевищують її активи, або та частина заповіту, в якій передбачений заповідальний відказ, у судовому порядку визнана недійсною, або коли відказоодержувач помре раніше заповідача.

Якщо відказоодержувач відмовляється від належного йому права, то відповідно збільшується частка майна того спадкоємця, на кого було покладено обов'язок виконати заповідальний відказ.

В ЦК не міститься правил щодо недопустимості призначення в заповіті строку виконання відказу. Тому, якщо в заповіті такий строк призначений, то право на позов, а відповідно і початок перебігу позовної давності, починається саме з цього строку, звичайно за умови, що спадкоємець ухиляється від виконання заповідального відказу.

Чинне законодавство не передбачає спеціальної норми, за якою б відказоодержувач втрачав би право на заповідальний відказ. Навіть у тому випадку, коли він шляхом вчинення протиправних дій (наприклад, погроз, насильства, обману) сприяв тому, щоб на його користь заповідач склав заповідальний відказ. Тому доцільно, щоб правила про усунення від спадщини негідних спадкоємців поширювалися і на негідних відказоодержувачів.

Поруч із заповідальним відказом заповідач може зробити ще одне розпорядження, яке має назву «покладання»: покласти на спадкоємця обов'язок виконати певні дії для загальнокорисної мети.

Відмінність заповідального відказу від покладання полягає в тому, що за заповідальним відказом доручення виконати певні дії робиться на користь конкретної особи, тобто заповідальний відказ стосується трьох суб'єктів: заповідача, обтяженого відказом спадкоємця і відказоодержувача, тоді як у покладанні конкретна особа, яка має право вимоги, відсутня [13, с. 575-577].

Заповідальний відказ завжди стосується якоїсь майнової цінності, майнової вигоди для певної особи — відказоодержувача, а покладання може мати і немайновий характер.

Спадкоємець, який отримав спадщину, обтяжену заповідальним відказом, стає зобов'язаною особою відносно відказоодержувача, і останній має право вимагати виконання відказу.

Виконання ж покладання може вимагати прокурор, зацікавлені організації, виконавець заповіту, обов'язок якого полягає в тому, щоб слідкувати за точним виконанням заповіту іншими спадкоємцями.

У заповіті заповідач може передбачити, що на день його смерті спадкоємці за заповітом можуть померти або з якихось інших причин не побажають прийняти спадщину.

Підпризначення спадкоємця — це призначення заповідачем додаткового спадкоємця на той випадок, коли основний спадкоємець, який вказаний у заповіті, помре раніше заповідача або відмовиться від спадщини. Заповідач не обмежений в праві підпризначення спадкоємців. Він зовсім не