Нотаріус при одержанні такої заяви чи при наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений заповіт, робить про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається.

Може статися, що заповіт, яким було скасовано попередній заповіт, в свою чергу визнано недійсним за підстав, пов'язаних з особою заповідача (не розумів значення своїх дій на момент укладання нового заповіту, був визнаний недієздатним чи введений в оману).

В цьому випадку питання щодо визнання дійсним попереднього заповіту повинно вирішуватися позитивно, оскільки відсутній юридичний акт, за яким цей заповіт скасовано чи змінено.

3. Правове регулювання прийняття та відмови від спадщини за заповітом

3.1. Умови відкриття спадщини

Відкриття спадщини і закликання до спадщини не є достатніми для того, щоб той чи інший потенційний спадкоємець став правонаступником прав та обов'язків померлого. Спадщина не переходить до спадкоємців автоматично, вони повинні її прийняти.

Прийняття спадщини — це засвідчення згоди спадкоємця вступити у всі відносини спадкодавця, які складають у сукупності спадщину; така згода повинна бути виражена встановленим законом порядком.

Спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець протягом шести місяців [16, с. 135-136]:

1) подасть заяву про прийняття спадщини у нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини;

2) фактично вступить в управління чи володіння спадковим майном. Тільки в одному випадку законодавець не вимагає вчинення дій, які б свідчили про прийняття спадщини. Йдеться про випадки, коли спадкоємцем стає держава.

Спадкоємець може особисто звернутися із заявою про відкриття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини або ж надіслати заяву про прийняття спадщини, засвідчивши свій підпис нотаріально.

Що стосується другого способу прийняття спадщини, то судова та нотаріальна практика вже давно визнала, що діями, які свідчать про намір спадкоємця прийняти спадщину, є: вилучення окремих речей із спадкового майна в своє користування, ремонт будинку, сплата за нього податків, страхових внесків.

По одній із справ суд визнав дії одного із спадкоємців, що полягали в завезенні вугілля в будинок та доручанні третій особі наглядати за цим будинком, як такі, що свідчать про його бажання отримати спадщину і про фактичний вступ у володіння. В іншому випадку обставиною, яка підтверджувала те, що спадкоємці прийняли спадщину, суд визнав той факт, що спадкоємці обробляли присадибну ділянку померлого спадкодавця та поділили між собою врожай.

Фактичний вступ в управління чи володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття усієї спадщини, в чому б вона не полягала і де б вона не була. Тому немає потреби приймати спадщину по окремих об'єктах (земельна ділянка, будинок, автомобіль), оскільки прийняття спадщини являє собою єдину дію.

Якщо особа фактично вступає в управління чи володіння спадковим майном, яке спадкодавець заповів іншій особі (і та не відмовилася від спадщини), то такі дії не можуть розглядатися як такі, що засвідчують факт прийняття спадщини (пп. «в» п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1992 р. «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні») [19, с. 158-159].

Прийняття спадщини, як одностороння угода, характеризується не лише особливими способами прийняття, а й неможливістю прийняття під умовою чи із застереженням. Спадкоємець не може заявити про прийняття спадщини по частках чи відмовитися від неї за умови наявності чи відсутності певних подій або обставин, які можливо настануть у майбутньому.

Заява про прийняття спадщини, як і заява про відмову від спадщини, є остаточною і перегляду не підлягає. У виключних випадках встановлений строк спадщини може бути продовжений судом (наприклад, спадкоємець доведе, що він не знав і не міг знати про відкриття спадщини).

Спадкоємці, які пропустили строк прийняття спадщини, можуть бути за згодою всіх інших спадкоємців, які вже прийняли спадщину, включені в свідоцтво про право на спадщину як такі, що прийняли спадщину, але за умови, що в шестимісячний строк свідоцтво про право за законом на прийняття спадщини ще нікому не видавалося.

Поділ спадкового майна проводиться за згодою спадкоємців, що прийняли спадщину. В разі, коли є докази того, що має народитися дитина спадкодавця, то спадкоємці мають право провести розподіл майна тільки з виділом їй належної частки.

Спадщина може бути поділена як самими спадкоємцями, так і з участю представників нотаріальних органів або судом. Без участі органів нотаріату та суду спадкоємці можуть поділити спадщину за наявності згоди між собою, але за умови, що в складі спадщини відсутні речі, які вимагають обов'язкової реєстрації (будинок, автомобіль), або такого майна, яке неможливо отримати без відповідної нотаріальної чи судової постанови (майно на зберіганні, під забороною).

Спори стосовно поділу спадкового майна розглядаються судом в порядку загального позовного провадження. В рішенні суду визначаються або ідеальні частки, які належать кожному із спадкоємців, або здійснюється реальний поділ майна в натурі. Грошова компенсація при поділі спадкового майна сплачується одними спадкоємцями іншим, якщо належну останньому частку майна не можна покрити майном у натурі.

Одночасно з поділом спадкового майна спадкоємці вирішують питання і стосовно розподілу боргів спадкодавця. Спадкоємці відповідають за боргами спадкодавця, незалежно від того чи є вони спадкоємцями за законом, чи за заповітом, пропорційно до одержаних ними спадкових часток у межах дійсної вартості успадкованого ними майна.

Вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються раніше претензій осіб, на користь яких спадкоємці повинні виконати зобов'язання, які поклав на них спадкодавець. Кредитори, які бажають отримати виконання своїх вимог, протягом шести місяців з дня відкриття спадщини повинні заявити їх спадкоємцям, виконавцю заповіту чи нотаріальній