Якщо особа, на користь якої було зроблене заповідальне розпорядження, помре раніше заповідача, то право на вклад переходить не до спадкоємців померлого, а до законних спадкоємців вкладника. У випадках, коли вкладником не було зроблене заповідальне розпорядження щодо вкладів, які зберігаються в банківських установах, такий вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах, і наведені вище правила на нього не поширюються.

Більшість фахівців вважають, що правило, за яким вклад має окремий правовий режим і у випадку охоплення його заповідальним розпорядженням вкладника не включається у спадкову масу, має бути зміненим. Ця думка знайшла своє відображення в проекті нового ЦК України, де передбачається, що вклад завжди включається у спадщину і не має окремого правового режиму.

Усунення від спадщини. Спадкоємцем може бути будь-яка правоздатна особа. Спадкова правоздатність не залежить від віку, статі, національності, громадянства. Разом з тим законодавець передбачив випадки, коли право громадянина стати спадкоємцем обмежується. Йдеться про так званих негідних або недостойних спадкоємців, тобто про спадкоємців, які усуваються від спадщини. Керуючись нормами загальнолюдської моралі, законодавець визначає коло осіб, які усуваються від отримання спадщини, незважаючи на їх родинні чи сімейні зв'язки з померлим, а в певних випадках, і на раніше висловлену волю спадкодавця в заповіті [10, с. 281-283].

У відповідності із ст. 528 ЦК, не мають права стати спадкоємцями:*

ні за законом, ні за заповітом — особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця чи когось із спадкоємців або зробили замах на їхнє життя;*

за законом — батьки після дітей щодо яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них на підставі закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.

Перша категорія негідних спадкоємців усувається від спадщини взагалі, оскільки не можуть спадкувати ні за законом, ні за заповітом. Друга ж усувається від спадкування за законом. Одначе якщо, незважаючи на недостойність їхньої поведінки, спадкодавець складе на їх користь заповіт, вони отримують спадщину за заповітом на загальних підставах.

Законодавець наводить вичерпний перелік негідних спадкоємців.

В проекті нового ЦК України пропонується аналогічна за змістом норма, яка б усувала від спадщини осіб, що вчинили навмисне вбивство чи замах на вбивство спадкодавця чи на когось із спадкоємців.

Поняття навмисного вбивства труднощів не викликає, зрозуміло, що мова йде про кваліфікацію злочинів за певними статтями Кримінального кодексу (КК) України (навмисне вбивство, вбивство з обтяжуючими обставинами, вбивство матері новонародженої дитини та інше). Вчинення ж злочину з необережності, наприклад, при порушенні правил дорожнього руху, техніки безпеки, виконанні будівельних робіт, полюванні тощо, що спричинило загибель спадкодавця чи спадкоємців, не позбавляє права притягнутого до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, отримати спадщину, незважаючи на його вину у смерті згаданих вище осіб.

Розрізнення пар понять «вбивство» та «тяжке тілесне пошкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого», «замах на вбивство» та «умисне заподіяння тілесних пошкоджень» має практичне значення не лише з огляду на обрання відповідної міри кримінального покарання, а і в плані визначення належного кола спадкоємців потерпілого. Так, якщо син побив батька і той помер, злочинця чекає суворе кримінальне покарання, оскільки ст. 101 КК України за умисне тяжке тілесне пошкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, передбачає позбавлення волі строком до 15 років. Але син, який учинив такий тяжкий злочин, має право отримати спадщину, оскільки він не вбивця, і його дії не були направлені на вчинення вбивства.

Не можна погодитися з роз'ясненням судових працівників, які вважають, що за змістом ч. 1 ст.528 ЦК України («Усунення від спадщини»), підставою для усунення від спадщини є «умисне позбавлення життя, а не наявність певного складу злочину, що призвів до цього», тому ця норма повинна застосовуватися і у випадках умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких сталася смерть [20, с. 90-91].

Таке тлумачення поняття «замах на вбивство», по-перше, виходить за межі доктринального тлумачення норми, а по-друге, суперечить її легальному визначенню.

Вбивство — особливо тяжкий злочин, тому не випадково норми спадкового права усувають від спадщини спадкодавця його вбивць. Але не менш тяжкими і аморальними є й інші злочини проти рідних та близьких. Проте, на жаль, спадкоємці, які умисно заподіяли спадкодавцю тяжкі тілесні пошкодження, били чи мордували його, мають право на спадщину. Спадкоємець може покинути батьків в смертельній небезпеці і спокійно спостерігати за їх агонією і марними спробами врятуватися, він може не телефонувати до пожежної команди, не викликати лікаря, не кидати рятувальне коло — і, однак, він не може бути за законом усунутий від спадщини.

На мою думку, будь-який злочин спадкоємця проти спадкодавця повинен позбавляти спадкоємця права на спадщину. В Стародавньому Римі спадщину розподіляли, виходячи із засад справедливості і «доброї совісті». Спадкоємці, які відмовилися викупити спадкодавця з полону, тяжко образили його, знищили «табличку із заповітом», позбавлялися права на спадщину.

Законодавець дає вичерпний перелік негідних спадкоємців. Зазначимо, що в країнах Європи до негідних спадкоємців відносять значно ширше коло осіб. Це особи: які зробили наклеп на спадкодавця, внаслідок чого той був засуджений до каторжних робіт чи довічного ув'язнення; які вчинили будь-який умисний злочин проти спадкодавця, його подружжя, дітей чи батьків; які примусили своїх дочок займатися