Відповідно до статті 12 ККУ „Класифікація злочинів”:

„1. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини не-великої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

2. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене пока-рання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання.

3. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене пока-рання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

4. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

5. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене пока-рання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.”

1. Злочини різняться між собою за внутрішньою ознакою, тобто за своїм змістом, суть якого становлять: важливість охоронюваного кримінальним законом об'єкта по-сягання, спосіб вчинення злочину, наявна шкода або небезпека її настання, вина особи. Вони різняться між собою і за зовнішньою ознакою - встановленою законом караністю, зміст якої становлять вид покарання та його розмір.

2. Класифікація злочинів - це розподіл описаних у кримінальному законі зло-чинних діянь на групи за певними критеріями.

3. В основу законодавчого поділу злочинів на певні категорії покладено два крите-рії:

1) ступінь суспільної небезпечності (тяжкості) злочинів;

2) передбачений законом строк покарання у виді позбавлення волі. За цими критеріями злочини поділяються на чотири категорії: злочини невеликої тяжкості; злочини середньої тяжкості; тяжкі та особливо тяжкі злочини (ч. ч. 2, 3, 4 і 5 ст. 12).

4. Класифікація злочинів, яка визначена у ст. 12, а також законодавче визначення в санкціях статей Особливої частини КК максимальних строків покарання у виді по-збавлення волі є однозначною вимогою закону, що не дозволяє суду довільно, за власним розсудом відносити вчинений злочин до тієї або іншої категорії.

5. Вчинення злочину певної категорії має певні правові наслідки. Так, готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14); особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, при наявності визначених в законі обставин, звільняється від кримінальної відповідальності (ст. ст. 45 і 46); особа, яка вчи-нила злочин невеликої або середньої тяжкості, при наявності певних умов може бути за вироком суду звільнена від покарання (ч. 4 ст. 74); засуджена за тяжкий чи особливо тяж-кий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікацій-ного класу (ст. 54); конфіскація майна встановлена лише за тяжкі та особливо тяжкі ко-рисливі злочини (ч. 2 ст. 59); при складанні покарань за сукупністю вироків у виді позбав-лення волі, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлен-ня волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років (ч. 2 ст. 71) тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення заздалегідь не обіцяного приховування злочину, незалежно від того, чи досяг мети суб'єкт. Водночас переховування - злочин триваю-чий, його перебіг може бути припинений закінченням переховування або розкриттям того злочину, який переховується.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, мета - пе-решкодити правоохоронним органам розкрити злочин чи притягнути винного до кри-мінальної відповідальності.

Відповідальність настає тільки в тому випадку, коли суб'єктом усвідомлюються ті обставини, які свідчать про належність злочину до тяжкого або особливо тяжкого (на-приклад, якщо зі слів злочинців особа вважає, що переховує речі, які були таємно викрадені групою осіб за попередньою змовою, а насправді злочинці заволоділи ними в ході розбійного нападу, відповідальність переховувача відсутня).

Суб'єкт злочину - приватна особа, що досягла 16 років. Службова особа, яка вчинила приховування будь-якого злочину шляхом зловживання владою або службо-вим становищем, несе відповідальність за ст. 364, а якщо приховування стосується тяжкого чи особливо тяжкого злочину, - то крім ст. 364 діяння кваліфікується також за ч. 1 ст. 396.

Згідно з ч. 2 ст. 396 не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину (будь-якого) члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин. Відповідно до п.11 ст. 32) "б?????? ??????" - це ??????, ???????, ????, ????? ????? ? ??????, ???, ????, ?????.

Приховування знарядь та засобів вчинення злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом, зберігання яких саме по собі утворює склад злочину (зброя, бо-йові припаси, вибухові речовини, радіоактивні матеріали, отруйні, сильнодіючі речо-вини, наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори), кваліфіку-ється за відповідними статтями КК (263, 265, 309, 311, 321), а якщо подібні дії стано-влять приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину - за сукупністю ст. 396 і відповідної частини однієї із вказаних статей КК (наприклад, приховування здобутих злочинним шляхом наркотичних засобів у особливо великих розмірах буде кваліфіку-ватися за ч. 1 ст. 396 і ч. З ст. 309).

6. Не може розглядатися як приховування користування предметами злочину (на-приклад, носіння викраденого іншою особою одягу). Якщо ж користування предмета-ми злочину складає самостійний злочин (носіння викраденої зброї, незаконне публіч-не вживання наркотичних засобів тощо), то відповідальність настає за відповідною статтею КК.

Якщо особа з метою приховати дійсних злочинців вчинила завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, дала завідомо неправдиві показання, відмови-лась від давання показань, перешкоджала з'явленню