У тих випадках, коли приховування тяжких і особливо тяжких злочинів вчиняється шляхом злочинних дій, кваліфікація здійснюється за сукупністю злочинів - за ст. 396 і відповідно ст. ст. 358, 369 тощо.

Висновок

В результаті проведеного дослідження автор зробив наступні висновки:

Поняття приховування зло-чину дається у ч. 5 ст. 27, відповідно до якої воно може полягати в приховуванні злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом. КК розрізняє два види приховування злочинів: заздалегідь обіцяне і заздалегідь не обіцяне. Перше, відповідно до ч. 5 ст. 27 розцінюється як співучасть у злочині, а саме як пособництво. Заздалегідь не обіцяне прихову-вання визначається як самостійний злочин проти правосуддя у ст. 396. У цьому випадку приховувач не дає виконавцю або іншим співучасникам попередньої обіцянки (тобто до вчинення злочину, або у будь-якому випадку до його закінчення) на таке приховуван-ня. Карається лише приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину. Тому заздалегідь не обіцяне приховування злочинів неве-ликої або середньої тяжкості взагалі не тягне кримінальної відпові-дальності.

З об'єктивної сторони приховування — це лише активна діяльність із приховування злочину або злочинця.

Приховування злочинця може відбуватися у різних формах, наприклад, наданні йому житла, засобів, транспорту, одягу, зміні зовнішнього вигляду, забезпеченні підробленими документами тощо. Приховування зло-чину полягає у приховуванні знарядь (знищення знарядь злому, приховування пістолета тощо) або засобів вчинення злочину (зни-щення кліше для виготовлення підроблених штампів, приховування підроблених документів, якими користувався злочинець тощо), а та-кож слідів злочину (наприклад, змивання плям крові на одязі, при-ховування трупа або викрадених речей).

Приховування виявляється лише у фізичних діях. Тому так зва-не інтелектуальне приховування за ст. 396 не карається і може тяг-ти відповідальність, якщо воно само по собі є злочином проти пра-восуддя (наприклад, давання свідком завідомо неправдивого пока-зання для приховування справжнього злочинця).

Заздалегідь не обіцяне приховування — злочин триваючий: він починається з моменту приховування злочину або злочинця і закін-чується його припиненням або присіченням (наприклад, у результа-ті затримання приховувача органами влади або з'явлення його із зі-знанням).

Суб'єктивна сторона приховування — прямий умисел, за яко-го винний усвідомлює, що приховує тяжкий або особливо тяжкий злочин і бажає вчинення цих дій.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, за винятком тих, про які йдеться у ч. 2 ст. 396. Тут зазначено, що не підлягають кримі-нальній відповідальності за цей злочин члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом (п. 11 ст. 32 КПК).

Покарання за злочин: за ст. 396 — арешт на строк до трьох мі-сяців або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк.

Література

Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верхов-ної Ради України 28 червня 1996 р. // Голос України. — 1996. — 13 липня.

Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III

Кримінальний Кодекс України  від 28.12.1960  № 2001-V

Кримінально-процесуальний кодекс України.//В редакції Закону України від 12 липня 2001 року N 2670-III, ОВУ, 2001 р., N  , ст. 1578

Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть: Конспект лекций. — Днепропетровск, 1992. — 168 с.

Воробей П. А. Теорія і практика кримінально-правового ставлен-ня у вину. — К., 1996.

Гальченко Ф., Матышевский П., Яценко С. Квалификация хули-ганства // Сов. юстиция. — 1972. — № 13.

Даньшин И.Н. Ответственность за хулиганство по советскому уголовному праву. — Харьков, 1971. — 192 с.

Дурманов Н.Д. Стадии совершения преступления. - М.: Госюриздат, 1955.

Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умысел и его формы. - М., 1972.- С. 97-105;

Игнатов А. Квалификация злостного хулиганства // Сов. юсти-ция. — 1972. — № 4.

Игнатов А. Квалификация умышленных убийств из хулиганских побуждений и с особой жестокостью // Сов. юстиция. — 1975. — № 18.

Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. – К., Юрінком Інтер, 1998. – 416 с.

Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна. Курс лекцій. — К., 1996. — 336 с.

Коржанський М.Й.. Кваліфікація злочинів. Юрінком, Київ-1998.

Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник / Александров Ю. В., Антипов В. І., Володько М. В. та ін.; Відп. ред. Кондратьєв Я. Ю.; Наук. ред. Клименко В. А. та Мельник М. І. - К., Правові джерела, 2002. - 432с. і

Кримінальне право України. В питаннях і відповідях. (Посібник для підготовки до іспитів). Київ-1999.

Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. Кондратьєва Я.Ю. Київ. “Правові джерела”- 2002.

Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. Київ-Харків Юрінком Інтер-Право. 2001.

Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студентів юридичних вузів. Київ. НУ ім. Т.Г.Шевченка. Юридичний факультет, за ред. П.С.Матиш, П.П.Андрушка, С.Д.Шапченка. Київ. 2000.

Кримінальне право України. Особлива частина.// За ред. М.І. Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я. Тація. - К., Юрінком Інтер, 2002. – 496 с.

Куриное Б.А. Научные основы квалификации преступлений. — М., 1984. — 182 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України. 2-ге вид., переробл та доповн.// Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2002. – 968 с.

Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року.// За ред. М.І.Мельникова, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003. – 1104 с.

Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практи-ки України. — К., 1995. — № 1. — 472 с.

Зуйков Г. Г.