коло її повноважень і самі випадки такого представництва визначаються певними нормативними ак-тами (ЦК, КпШС, Законом України "Про підприємства" тощо). До призначення представника той, кого представ-ляють, у таких випадках ніякого відношення не має.
Різновидом даного представництва є так зване ста-тутне представництво, коли відповідно до статуту чи положення керівний працівник (директор, ректор, на-чальник, голова) наділений повноваженнями виступати у цивільному обігу від імені юридичної особи.
Представництво за договором - це таке представниц-тво, яке виникає в результаті угоди між представником та особою, яку він представляє. Для здійснення даного представництва потрібно отримати довіреність, яку той, кого представляють, видає представникові як доказ на-даних йому повноважень.
Представництво в цивільному праві відрізняється від представництва суміжних правових інститутів, наприк-лад, від представництва судового або процесуального. Процесуальне представництво має місце в цивільному (ст. 112 ЦПК України), господарському, у кримінальному процесах (ст. 32, 52 КПК України). Найпоширенішою формою добровільного пред-ставництва в судовому процесі є представництво адвокатів (Закон України "Про адвокатуру"). Метою представниц-тва в цивільному праві є здійснення представником від імені і за рахунок того, кого представляють, певних юридичних дій (укладання угод тощо), метою судового представництва є захист представником у суді інтересів тієї чи іншої сторони.
Якщо в цивільному праві при укладанні угоди пред-ставник завжди заміняє того, кого він представляє, то в судовому представництві поруч із представником може діяти й особа, інтереси якої представляються.
Нарешті, якщо коло повноважень представника в цивільному праві повністю визначається довірителем, то при судовому представництві загальні права представни-ка передбачені в законі, і тільки деякі права можуть бути застережені в довіреності.
Представником може бути не кожний суб'єкт циві-льного права. Необхідною умовою правосуб'єктності пред-ставника є наявність у нього право- і дієздатності. Тому представниками не можуть виступати особи, які не досягли повноліття чи перебувають під опікою або піклу-ванням. Не дозволяється укладати через представника угод, які за своїм характером вимагають особистої при-сутності особи: складати заповіт, укладати договір довіч-ного утримання тощо.
2. Довіреність
Довіреністю визнається письмове повноваження, яке видає одна особа (довіритель) іншій особі (довіреному) для представництва перед третіми особами. Довіреність — це одностороння угода, яка фіксує межі повно-важень представника, який, діючи на підставі довіренос-ті, створює права та обов'язки безпосередньо для дові-рителя.
Особа, яка видає довіреність, називається довірите-лем, а особа, яка отримує повноваження за довіреніс-тю, — довіреним. Подібна термінологія використовується і в договорі доручення, за яким одна сторона зо-бов'язується від імені і за рахунок іншої сторони вико-нати певні юридичні дії. Проте довіреність не тотожна договорові доручення. Співвідношення між ними таке: договір доручення є підставою видачі довіреності. В ос-нові довіреності може бути і договір експедиції, і трудо-вий договір. Наприклад, матеріально відповідальній осо-бі може бути видана довіреність для вчинення дій, пов'язаних безпосередньо з виконанням нею трудових обов'язків.
Якщо доручення є договором про представництво, який визначає внутрішні взаємовідносини між представ-ником і тим, кого він представляє, і сторони своїми під-писами підтверджують, які саме дії і яким саме чином повинен виконати довірений, який розмір винагороди його чекає (якщо це передбачено договором), то довіре-ність, як документ, підписує лише довіритель. Довіре-ність адресована насамперед третім особам і має на меті довести до їх відома те, що між представником і тим, кого він представляє, існує домовленість, згідно з якою виконання всіх угод, що буде укладати представник у межах довіреності, бере на себе той, хто представляє.
Юридична сила довіреності не залежить від згоди представника на її видачу, як і обсяг повноважень, яки-ми довіритель наділяє довірену особу, також з нею не погоджується. А ось здійснення повноважень цілком за-лежить від волі довіреної особи.
2.1. Види довіреностей
За обсягом повноважень розрізняють такі види дові-реностей:
разова — на виконання однієї конкретної дії (наприклад, продати чи купити будинок);
спеціальна — на виконання якихось однорідних дій (наприклад, дові-реність на отримання авторського гонорару протягом року);
генеральна (або загальна) — на загальне управління майном довірителя.
Генеральна довіреність уповноважує особу на вико-нання не якоїсь окремої угоди чи якихось певних кате-горій угод, а на укладання будь-яких угод. Наприклад, особа, яка відбуває в довготривале відрядження за кор-дон, може видати генеральну довіреність, на підставі якої уповноважена особа може мати право: укладати всі дозволені законом угоди щодо управління та розпоря-дження майном; купувати, продавати, дарувати, прийма-ти в дар, обмінювати, заставляти і приймати в заклад житлові будинки, інше майно; проводити розрахунки по укладених угодах, приймати спадщину та відмовлятися від спадщини; отримувати належне довірителеві майно (гроші, цінні папери), а також документи від всіх осіб, установ, підприємств та організацій, у тому числі з відді-лень банків, інших кредитних установ, установ зв'язку, пошти, телеграфу, розпоряджатися рахунками в банках, отримувати поштову, телеграфну та всіляку іншу корес-понденцію, в тому числі грошову чи посилочну, вести від імені довірителя справи в усіх судових установах з усіма правами, які закон надає позивачеві, відповідачеві, третій особі та потерпілому, в тому числі з правом пов-ної чи часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладання мирової уго-ди, оскарження рішення суду, пред'явлення виконавчого листа до стягнення, отримання присудженого майна або грошей.
2.2. Форма довіреності
Закон вимагає, щоб довіреність була складена у пи-сьмовій формі, тому поза письмовою формою немає до-віреності. Довіреності, які видаються громадянам, по-винні бути посвідчені уповноваженими на це особами. Так, щодо угод, які вимагають нотаріальної форми, дові-реність повинна бути посвідчена державним чи приват-ним нотаріусом: До нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються (ст. 40 Закону України "Про нотаріат"):
1) довіреності осіб,