Кримінальна відповідальність за вимагання

ПЛАН

Вступ

Вимагання є одним із злочині в проти власності.

Злочинами проти власності називаються передбачені Кримінальним кодексом України діяння (ст. 185-198), що посягають на економічні відносини власності.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним (ч. 4 ст. 41 Конституції України). Ст. 13 Конституції України наголошує, що держава забезпечує захист прав всіх суб’єктів права власності і господарювання.

Конституційні економічні права та свободи громадян України, їх проголошення і захист мають особливе суспільне значення, оскільки економічна свобода власності є підгрунтям політичної, національної та релігійної свободи. Людина стає особою лише тоді, коли вона є власником.

Законом України “Про власність” від 7 лютого 1991 року закріплено три рівноправні форми власності – державну, колективну і приватну (індивідуальну).

У ст. 2 цього Закону визначається, що “право власності – це врегульовані законом суспільні відносини з володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин України має право володіти, користуватись і розпоряджатись майном особисто чи спільно з іншими”.

1. Поняття злочинів проти власності

Злочини проти власності – це суспільно небезпечні діяння, які порушують право власності, спричиняють майнову шкоду приватній особі, колективу або державі і вчиняються, як правило, з корисливих мотивів.

Об’єктом злочинів проти власності є право власності, відповідно до якого здійснюються володіння, користування та розпорядження майном. У правовій літературі прийнято розрізняти власність як економічну категорію і власність як категорію юридичну.

Власність, як економічна категорія – це історично обумовлена форма привласнення матеріальних благ, у якій виражені відносини між людьми та їх колективами у процесі виробництва, розподілу цих благ та обміну ними.

Суспільна сутність відносин власності полягає в тому, що власник має можливість володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, а всі інші члени суспільства зобов’язані не перешкоджати йому у його можливостях, не руйнувати їх. Саме тому держава закріплює економічні відносини власності правовими нормами – заборонами, головною з яких є норма – заповідь “не вкради”.

Охоронювані законом можливості власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном і є об’єктом посягання злочинів проти власності. На ці можливості власника посягають всі злочини проти власності, на час чи назавжди руйнуючи (пошкоджуючи) їх.

Суспільна сутність і шкідливість злочинів проти власності полягає в тому, що вони руйнують, пошкоджують чи зовсім знищують (анулюють) економічні відносини власності, позбавляють власника можливості володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Як при викрадення, так і при знищенні майна (грошей, цінних паперів) власник на час чи назавжди втрачає свої можливості володіти, користуватися і розпоряджатися викраденим чи знищеним.

Головне в економічних відносинах власності – це належність певного фонду майна (чи певної речі) конкретній особі. Належність майна закріплює панування власника над річчю (речами), що вимагає від всіх інших дотримання і не порушування цього панування, не заподіяння йому шкоди у володінні, користуванні його майном.

Право власності лише юридично закріплює цю суспільну належність речей і охороняє (захищає) її. Тому право власності як державно-правова форма закріплення економічних відносин власності злочином не пошкоджується. Злочини проти власності права власності не порушують і не руйнують, не знищують. Право власності не може бути ні викраденим, ні знищеним. Власник завжди має право вимагати повернення йому викраденого у нього майна. Власник завжди має право на викрадене майно, тобто право власності залишається цілим і не ушкодженим.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 22 грудня 1995 року “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності” роз’яснив, що згідно зі ст. 50 Закону України “Про власність” і ч. 3 ст. 145 ЦК власник у будь-якому випадку має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння, а також належного йому майна, безплатно набутого володарем від особи, яка не мала права його відчужувати. Див. п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22. 12.1995 р. Юридичний вісник Вісник України, 1996 р. № 10.

Отже, право власності злочином не руйнується і не знищується, не анулюється, тобто від злочину не страждає і шкода йому не заподіюється, а тому право власності не є об’єктом посягання.

Економічне привласнення може бути приватним, колективним і державним.

Приватне привласнення матеріальних благ може бути наслідком:

виробництвах, у фермерських господарствах;

Економічне державне та колективне привласнення матеріальних благ здійснюється шляхом:

Реальне здійснення кожної із перелічених економічних категорій привласнення знаходить своє закріплення в законі і тим самим отримує самостійну правову форму. Законом “Про власність” від 7 лютого 1991 року закріплено три форми власності:

У результаті всього цього виникає право приватної власності громадянина, підприємця, право власності колективу та право власності народу України (держави України).

Отже, власність як економічна категорія передбачає існування влади власника, що дає йому можливість використати належне йому майно на власний розсуд і в своїх інтересах.

Влада власника – це законодавче визнання за ним права власності на володіння, користування та розпорядження належним