його майном.
У п. 1 ст. Закону України “Про власність говориться, що “право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном” Закони України. К., 1996. – Т.1. С. 173.
Право власності – це не лише юридична норма сама по собі, а норма правовідносин між людьми з приводу майна.
Право власності пов’язане з його матеріальним субстратом – майном, яке становить предмет власності.
Предметом злочинів проти власності може бути майно, яке має ціну, а також усі інші матеріальні цінності, які мають мінову та споживчу вартість і здатність задовольнити потреби людини.
Це може бути:
рухоме майно (продукти харчування, одяг, гроші, книги, цінні папери тощо);
нерухоме майно (дім, земельна ділянка, дерево в саду тощо);
право на майно (право на спадщину тощо);
дії майнового характеру (виконання певних робіт чи надання певних послуг).
Об’єктивна сторона злочинів проти власності характеризується, як правило, активними діями, що спричиняють матеріальну шкоду окремій особі, колективу чи державі. Такі дії вчиняються певним способом. Спосіб вчинення злочинів проти власності є формою вияву злочинного діяння і тісно пов’язаний із такими діяннями.
Суб’єктивна сторона злочинів проти власності передбачає наявність вини. При вчиненні умисних злочинів проти власності винний керується корисливими мотивами і має за мету протиправне збагачення.
Отож обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони цієї групи злочинів є вина, а також, як правило, мотив та мета вчинення того або іншого злочину проти власності.
Суб’єктом таких злочинів проти власності, як шахрайство, привласнення, розтрата, розкрадання шляхом зловживання посадовим становищем, вимагання, спричинення майнової шкоди шляхом обману або зловживання довір’ям, може бути особа, що на момент вчинення злочину досягла 16 років. Суб’єктом крадіжки, грабежу, розбою, а також умисного знищення або пошкодження майна, що спричинило тяжкі наслідки може бути особа, яка досягла на момент вчинення злочину 14 років.
Критеріями, які дозволяють найбільш повно ситематизувати конкретні злочини проти власності, мають бути – спосіб, мотив, мета вчинення таких злочинів. Ці ознаки характеризують ступінь суспільної небезпечності як кожного конкретного злочину проти власності, так і окремих, схожих за цими ознаками складів злочинів.
Тож, відповідно, злочини проти власності слід систематизувати за трьома групами:
1. Корисливі посягання на власність, поєднанні з розкраданням майна. Це розкрадання шляхом крадіжки, грабежу, шахрайства, привласнення, розкрадання або зловживання службовим становищем, розбою та вимагательства.
Характерними ознаками цих злочинів є наявність корисливих мотивів є наявність корисливих мотивів та мети – заволодіння майном шляхом протиправного вилучення його з володіння приватної особи, колективу або держави.
2. Корисливі посягання на власність за відсутності ознак посягання майна. До цієї групи входять: спричинення майнової шкоди шляхом обману або зловживання довір’ям та ін. Ці злочини щодо мотиву їх вчинення тотожні злочинам проти власності першої групи, але на відміну від них спричинена цими злочинами майнова шкода не пов’язана з вилученням самого майна із володіння колективу або держави.
3.Некорисливі посягання на власність. Вони включають умисне знищення або пошкодження майна, необережне знищення або пошкодження майна.
Вчинення цих злочині не пов’язане з корисливими мотивами та метою – заволодіння чужим майном. Знищення або пошкодження майна з корисливим мотивів з метою викрадання частки такого майна утворює сукупність злочинів – пошкодження і викрадання.
2. Кримінальна відповідальність за вимагання чужого майна чи грошей
Вимагання чужого майна чи грошей (ст. 189 Кримінального кодексу України) полягає в вимозі передачі винному:
чужого майна чи грошей;
права на майно, або
виконання на користь винного будь-яких дій майнового характеру під погрозою:
а) насильства над потерпілим чи володарем, охоронцем майна або над близькими їм особами (погроза вбити, заподіяти тілесні ушкодження);
б) обмеження прав, свобод або законних інтересів потерпілого;
в) розголошення відомостей, які ганьблять потерпілого, володаря чи охоронця майна або близьких їм осіб;
г) пошкодження або знищення майна потерпілого, володаря чи охоронця чужого майна, що перебуває у їх віданні чи під охороною.
Погроза при вимаганні чужого майна чужого майна чи грошей повинна бути дійсною, а не вигаданою, уявною, і звернена у недалеке майбутнє. Форма погрози вирішального значення не має. Вона може бути заявлена письмово, усно, по телефону, через інших осіб тощо.
Насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого (ч. 1 і ч. 2 ст. 189 КК України), визнається заподіяння йому легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров’я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння. Такі насильницькі дії, вчиненні при вамаганні, повністю охоплюються ч. 1 і ч. 2 ст. 189 КК України і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують. Див. П. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.12.1992 р.
Небезпечне для життя чи здоров’я потерпілого насильство (ч. 3 ст. 189 КК України – це заподіяння йому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння. Це може бути насильство, що призвело до втрати свідомості чи носило характер мордування, стискування шиї, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.
Застосування до потерпілого наркотичних засобів, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння його майном кваліфікується як вимагання за ч. 1 і ч. 2 або ч. 3 ст. 189 КК України в залежності від того, було