на свою користь, злочинець таким чином одержує особисту наживу. Вимагання не перестає бути корисливим злочином, коли злочинець обертає дане майно на користь іншої особи, оскільки мотивом такого вимагання є також корисливий інтерес – незаконно збагатити іншу близьку йому особу.
При вчиненні вимагання кількома особами корисливий мотив є завжди у виконавця злочину. У інших його співучасників можливі інші мотиви (особисті добрі стосунки, підлабузництво, сподівання на приязне ставлення тощо).
При вчиненні вимагання винний усвідомлює, що він обертає на свою чи іншої особи користь майно, яке належить державі, юридичній особі або приватній особі. При цьому не має значення, знаходиться таке майно у правомірному чи протиправному володінні тієї особи, в якої воно було вилучено шляхом вимагання.
Суб’єктивна сторона вимагання передбачає також, що винний обертаючи майно на свою користь, робить це всупереч волі власника і знає, що він не має права власності на це майно.
Суб’єктом вимагання може бути особа, яка досягла до вчинення злочину 16 років.
Висновки
В даній роботі було розглянуто основні положення категорії такого злочину як вимагання, з’ясовано причини його виникнення.
1. Злочини і інші правопорушення негативно впливають на розвиток суспільства. Злочинність і інші правопорушення об’єктивно гальмують поступовий розвиток нашого суспільства, подальше вдосконалення суспільних відносин. Злочинність та її прояви як діяльності, спрямована на протизаконне задоволення потреб певної частини суспільства за рахунок інтересів більшості його членів.
Правопорушення, взяті в сукупності на відповідному відрізку часу і конкретному суспільстві, завжди відрізняються значною різноманітністю як за ступенем суспільної шкідливості, так і за психологічними, соціальними і юридичними ознаками. Але разом з тим в походженні, причинах і подальшій історичній долі вони мають загальні риси, що дало можливість вивчити не тільки окремі види правопорушень, але і всю їх сукупність, проаналізувати причини і умови, які сприяють їх здійсненню, розробити системи заходів боротьби з ними. Викорінення злочинності – це більш складне завдання, ніж викорінення всіх інших правопорушень;
2. Злочини, як найбільш суспільно небезпечні діяння мають порівняно меншу латентність, здійснюються незначною кількістю осіб, викликають активну протидію правоохоронних органів і негативну оцінку всіх членів суспільства.
Що стосується інших видів правопорушень, то вони складають великий масив і латентність, не завжди отримують негативну оцінку і часто не передбачають відповідальності;
3. В роботі звернуто увагу на необхідність активізації дослідження про правопорушення і відповідальність в галузевих науках; поки найбільшу розробку ці питання отримали в кримінології;
4. Багаточисельність причин, умов правопорушень роблять їх важко аналізуючими. Докладний аналіз можливий в ряді робіт, спеціально присвячених окремим видам правопорушень в різних областях народного господарства і в галузях законодавства. Економіка повинна бути моральною, розвиток економіки – не самоціллю, а засобом прогресу особистості і суспільства;
5. Кількість шкідливих і небезпечних для суспільства діянь зросла б, якщо б вони не були заборонені, чи за них були б встановлені неефективні санкції, або, якою б правові заборони можна було порушувати безкаранно.
Однак це зовсім не означає, що боротьба з правопорушеннями в сучасних умовах нереальна. Адже глобальне завдання включає в себе зміну всіх сторін суспільного життя, в тому числі і тих, які породжують правопорушення. І в цьому процесі повинен брати участь весь народ, всі державні і суспільні організації і навчальні заклади.
Для зменшення кількості правопорушень необхідно усунути причини і умови, які породжують шкідливі і небезпечні для суспільства діяння.
Держава має право і повинна вести боротьбу з викоріненням правопорушень, причин і умов, які породжують їх, в ім’я забезпечення нормального розвитку, зберігання правопорядку, захисту справедливості.
Література:
Конституція України (ст. ст. 13, 14, 21-24, 41, 56).
Кримінальний кодекс України.
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. К., 2002 р.
Закон України “Про власність” від 07.02.1991 р.
Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Частина особлива. Курс лекцій. К., 2001 р.
Владимиров В.А. Квалификация хищений личного имущества. М., 1974 г.
Жижиленко А.А. Имущественные преступления. Л., 1925 г.
Матышевский П.С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. К., 1996 г.
Панаев А.А. Уголовно-правовая борьба с вымагательством. Харьков. 1980 г.
Панов Н.И. квалификация преступлений, совершаемых путем угроз. Харьков. 1980.
Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності. К., 1996 г.
Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. К., 1998 г.
Коржанський М.Й. Нариси кримінального права. К., 1999 р.
Кримінальне право України. особлива частина. Підручник. К., 1998 р.
Практика судів України в кримінальних справах. К., 1993 р.
Практика судів України в кримінальних справах 1993-1995. К., 1996 р.
Денисов Ю.А. Общая теория правонарушения и ответственности. – Львів, 1983.
18.Копєйчиков В.В. Правознавство: Навчальний посібник / В.І.Бобир, С.Е.Демський, А.М.Колодій та інші. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 704с.
19. Коржанський М.Й. Популярний коментар кримінального кодексу. – К.: Наукова думка, 1997. – 695с.
20. Литвак О. Злочинність: її причини та профілактика. – К.: Україна, 1997. – 167с.