виступає і предметом злочину, і знаряддям його вчинення. Проте цей злочин посягає на громадський порядок та спокій і має кваліфікуватися за ст. 295 КК України. Таким чином, у визначенні злочинів у сфері комп'ютерної інформації потрібно вказати на їх родовий об'єкт. Ним є суспільні відносини, основний зміст яких полягає у здійсненні суб'єктами останніх інформаційної діяльності щодо комп'ютерної інформації (тобто її створення, збирання, обробка, накопичення, зберігання, пошук, розповсюдження, використання, споживання, введення копіювання, зчитування, знищення, реєстрація тощо) та обов'язку інших учасників відносин цьому не перешкоджати. Предметом, стосовно якого виникають зазначені суспільні відносини, є комп'ютерна інформація, суб'єктами - будь-які фізичні та юридичні особи. Отже, родовим об'єктом аналізованих посягань потрібно визнати су спільні відносини у сфері комп'ютерної інформації. З огляду на зазначене видається за доцільне викласти назву розділу XVI Особливої частини КК України як «Злочини у сфері комп'ютерної інформації», оскільки теперішня не відбиває сутності родового об'єкта злочинів, відповідальність за які передбачена статтями, що їх об'єднано у згаданому розділі [7, с. 521-522].
Необхідно також згадати форму вини, з якою вчиняються злочини у сфері комп'ютерної інформації. Для останніх характерною є лише умисна форма. Вважаємо, що саме умисна форма вини є однією з основних ознак злочинів у даній сфері, яка повинна враховуватися при створенні теоретичного визначення цих суспільно небезпечних діянь. Необережне вчинення посягання, яке певним чином пов'язане з комп'ютерними системами і телекомунікаційними мережами, повинне, на нашу думку, кваліфікуватися за іншими, загальними, нормами КК України. Зазначене зумовлюється тим, що нові спеціальні норми потрібно створювати лише у тому разі, коли певне суспільне небезпечне діяння не може охоплюватися вже існуючим складом або розширення меж таких складів призведе до порушення внутрішньої системи кримінально-правової норми. Наприклад, порушення адміністратором комп'ютерних систем чи телекомунікаційних мереж правил експлуатації останніх, що потягло визначені у законі суспільно небезпечні наслідки, має кваліфікуватися як службова недбалість, склад якої повністю охоплює це посягання. До речі, у зв'язку із зазначеним вважаємо за необхідне виключити з КК України ст. 363 «Порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем».
Таким чином, злочини у сфері комп'ютерної інформації - це протиправні умисні суспільно небезпечні діяння, котрі посягають на відносини щодо здійснення інформаційної діяльності стосовно комп'ютерної інформації, предметом і знаряддям вчинення яких є така інформація. Остання може існувати у різних проявах - відомості, дані, комп'ютерні програми тощо.
Насамкінець, акцентуємо увагу на такому. Питання, пов'язані із застосуванням норм про кримінальну відповідальність за злочини у сфері комп'ютерної інформації, потребують роз'яснення Пленуму Верховного Суду України у відповідній постанові. У ній доцільно приділити увагу роз'ясненню окремих термінів і термінологічних зворотів, які використовуються у формулюваннях аналізованих кримінально-правових заборон, основним проблемам кваліфікації злочинів у сфері комп'ютерної інформації, питанням призначення покарання тощо. Такий документ, безумовно, сприятиме удосконаленню правозастосовної діяльності органів досудового розслідування, прокуратури та суду, а також вирішить значну кількість проблемних питань, пов'язаних з розумінням сутності злочинів у сфері комп'ютерної інформації.
2. Правове регулювання відповідальності за комп’ютерні злочини у Кримінальному кодексі України
2.1. Неправомірне втручання у ЕОМ, систем та комп’ютерних мереж: відповідальність за цей злочин
Відповідальність за незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж передбачена ст. 361 КК України.
Предметом злочину є: 1) автоматизовані електронно-обчислювальні машини (далі - АЕОМ) (комп'ютери) - це комплекси електронних пристроїв, побудованих на основі мікропроцесора, з допомогою яких здійснюються визначені комп'ютерною програмою чи користувачем операції; 2) системи АЕОМ або автоматизовані системи (AC) - це системи, що здійснюють автоматизовану обробку даних, до складу яких входять технічні засоби їх обробки (засоби обчислювальної техніки і зв'язку), а також методи і процедури, програмне забезпечення (ст. 1 Закону "Про захист інформації в автоматизованих системах" від 5 липня 1994 p.); 3) комп'ютерна мережа - це комплекс з'єднаних лініями електрозв'язку АЕОМ чи їх систем; 4) носії комп'ютерної інформації - фізичні об'єкти, поля і сигнали, хімічні середовища, нагромаджувачі даних в інформаційних системах (ст. 24 Положення про технічний захист інформації в Україні, затвердженого постановою KM від 9 вересня 1994 p.); 5) комп'ютерні віруси - це комп'ютерні програми (програми-віруси), які заражають електронні обчислювальні машини (комп'ютери), внаслідок чого комп'ютер виконує несанкціоновані, небажані дії;
6) комп'ютера інформація - це інформація, що використовується в АЕОМ, яка є сукупністю всіх даних і програм, які використовуються в АЕОМ незалежно від способу їх фізичного та логічного представлення (ст. 1 Закону від 5 липня 1994 p.); 7) програмні і технічні засоби, призначені для незаконного проникнення в автоматизовані електронно-обчислювальні машини, їх системи чи комп'ютерні мережі [13, с. 723-724].
Об'єктивна сторона злочину характеризується двома видами дій:
1) втручання в роботу АЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж;
2) розповсюдження комп'ютерного вірусу шляхом застосування програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в АЕОМ, їх системи чи комп'ютерні мережі і здатних спричинити перекручення або знищення комп'ютерної інформації чи носіїв такої інформації.
Незаконне втручання в роботу АЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж є злочином з матеріальним складом, оскільки, крім різноманітних дій у вигляді різного впливу на їх роботу, обов'язковими ознаками об'єктивної сторони цього злочину є також наслідки у вигляді перекручення чи знищення комп'ютерної інформації, тобто порушення її цілісності (руйнування, спотворення, модифікація і знищення) (абз.2 п.2 Положення про технічний захист інформації в Україні), і причиновий зв'язок між діями і наслідками. Відсутність наслідків у вигляді перекручення або знищення комп'ютерної інформації