Оскільки законодавство України не визначило терміни «електронні бази даних», «персональні дані», то необхідно замінити перший з них терміном «комп'ютерні бази даних» (див. ст. 176 КК), а другий - інформація про особу (статті 18,23 Закону України «Про інформацію», ст. 82 КК).

У разі встановлення кримінальної відповідальності за незаконний збут баз даних з інформацією про особу ст. 361-2 конкуруватиме зі ст. 182 КК, що передбачає відповідальність за незаконне поширення інформації про особу. Адже збут є різновидом поширення такої інформації.

Незаконне тиражування баз даних з інформацією про особу з метою збуту можна розглядати як підготовку до використання або поширення конфіденційної інформації про особу (ст. 182 КК), що відповідно до ч. 2 ст. 14 чинного КК не є злочином.

Тому ч. 1 ст. 361-2 більш доцільно викласти в такій редакції: «Незаконне тиражування з метою збуту комп'ютерних баз даних, що містять дані про особу й створюються в установленому законом порядку державними органами».

При цьому санкції цієї статті слід пом'якшити шляхом приведення їх у відповідність до ст. 182 КК.

Необхідно узгодити між собою статті 182 і 361-2. Найкращим чином це можна було б зробити шляхом викладення в частинах 2 і 3 ст. 182 КК такого, наприклад, тексту: «2. Незаконне використання або поширення конфіденційної інформації про особу, яка міститься в комп'ютерних базах даних, створених в установленому законом порядку державними органами, - караються...

3. Діяння, передбачені частинами другою або третьою цієї статті, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, - караються...».

В такому випадку ст. 361-2 до КК вносити не треба.

Проект пропонує поширити дію примітки до ст. 361 на ст. 361-2. Проте, в ст. 361-1 йдеться про істотну шкоду правам, свободам чи інтересам. Така шкода не може полягати в заподіянні матеріальних збитків.

І в цьому випадку в ч. 2 ст. 361-2 слова «істотну шкоду правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам окремих юридичних осіб, які охороняються законом» замінити словами «значну шкоду».

Не можна погодитися з пропозицією щодо виключення слів «штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або» із ч. 2 ст. 363. Більше того, санкції цієї статті загалом слід знизити.

Річ у тім, що цей злочин, на відміну від злочинів, передбачених статтями 361-362 КК, є необережним. Отже, виникає парадоксальна ситуація: необережне чи навіть і умисне порушення працівником певних правил, внаслідок якого через його необережність сталося викрадення, викривлення чи знищення інформації, карається більш суворо, ніж власне викрадення, викривлення чи знищення такої інформації (наприклад, ч. 1 ст. 361 КК, зміни до абз. 2 ч. 1 ст. 362 проекту) [24].

Оскільки неясно, чим відрізняється «істотне порушення роботи АЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж» (ч. 1 ст. 363 КК) від «істотної шкоди» (ч. 2 ст. 363 КК), було б доцільним у ч. 2 ст. 363 КК слова «істотну шкоду» замінити словами «значну шкоду».

Відмітимо, що ефективна боротьба зі злочинністю в сфері комп'ютерної інформації передбачає насамперед оптимальне поєднання правових і профілактичних заходів, кропітку роботу щодо вдосконалення кримінального законодавства, розробку норм, що встановлюють відповідальність за злочин у сфері комп'ютерної інформації й реально застосовуються в практичній діяльності. Адже закони досить часто стають системоутворюючим і стимулюючим чинником розвитку держави.

Висновки

З урахуванням зростання ролі комп’ютерних інформаційних систем у житті суспільства, збільшення масштабів їх використання для обробки інформації з обмеженим доступом в органах державної влади і управління, популярності глобальних комп’ютерних мереж Інтернету стає нагальною потреба захисту цих систем та обробленої інформації від різноманітних злочинних посягань, пов’язаних з викраденням, перекрученням або знищенням комп’ютерної інформації, неправомірним використанням комп’ютерів, а також умисним порушенням роботи комп’ютерів.

Кримінальний кодекс містить окремий розділ, повністю присвячений класифікації та встановленню відповідальності за вчинення комп’ютерних злочинів, який містить статті, що передбачають відповідальність за неправомірне втручання у роботу автоматизованих електронно-обчислювальних систем, за викрадення комп'ютерної інформації і за порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем.

Родовим об'єктом цих злочинів є суспільні відносини у сфері безпеки комп'ютерної інформації і нормального функціонування електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж.

Предмет злочину: електронно-обчислювальна машина, автоматизовані комп'ютерні системи, комп'ютерні мережі, носії комп'ютерної інформації, комп'ютерна інформація.

Об'єктивна сторона цих злочинів може виражатися в активних діях, а також в злочинній бездіяльності, наприклад, при порушенні правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних машин, їх систем чи комп'ютерних мереж.

Для об'єктивної сторони цих злочинів потрібне не тільки вчинення суспільно небезпечного діяння, а й настання суспільно небезпечних наслідків. При цьому вимагання комп'ютерної інформації може розглядатися і як злочин з формальним (і усіченим) складом.

Суб'єктивна сторона цих злочинів передбачає, як правило, умисну вину. Хоч можлива і необережність — при порушенні правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем.

Мотиви і цілі можуть бути різними — помста, заздрість, прагнення до володіння інформацією.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, а у деяких випадках суб'єкт спеціальний — службова особа, особа, відповідальна за експлуатацію ЕОМ.

Слід відзначити, що ефективність здійснення заходів стосовно протидії “комп’ютерним” злочинам залежить від умілого врахування всіх аспектів проблеми: правового, організаційного і технічного.

Розвиток правового аспекту, по-перше, потребує законодавчого закріплення визначень об’єктів та суб’єктів “комп’ютерних” злочинів, складів означених злочинів, ознак вини, мотивів та мети злочинних дій. По-друге, виникає питання щодо створення організаційних структур, які