Основними нормативними актами, що регулюють роздрібну торгівлю, крім ЦК, являються Закони України “Про підприємництво”, “Про захист прав споживачів”, Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок зайняття торгівельною діяльністю та правила торгівельного обслуговування населення” від 08.02.1995 р., Правла комісійної торгівлі непродовольчими товарам від 13.03.1995 р., Правила продажу продовольчих товарів від 28.12.1994 р. і Правила продажу непродовольчих товарів від 27.05.1996 р.

Купівлю-продаж на біржах та аукціонах регулюють Закони України “Про товарну біржу”, “Про цінні папери та фондову біржу”; державного майна в процесі приватизації – Закони України “Про приватизацію державного майна”, “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.

Вимоги до форми та змісту зовнішньоекономічних договорів визначається в Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджених наказом МЗЕСторгу України від 05.10.1995 р. № 75.

Нормальна робота будь-якого підприємства неможлива, з одного боку, без чіткого і своєчасного забезпечення його сировиною, матеріалами, комплектуючими виробами, устаткуванням та іншими ресурсами, а з другого – без рівномірного і гарантованого збуту виробленої ним продукції.

Найдоцільнішою правовою формою регулювання господарських відносин з постачання продукцією і товарами є договір поставки.

За договором поставки постачальник, який є підприємцем, зобов’язується в обумовлені строки (строк) передати у власність (повне господарське відання або оперативне управління) покупцеві товар, призначений для підприємницької діяльності або інших цілей не пов’язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням, а покупець зобов’язується приймати товар і платити за нього певну ціну.

Відносини поставки регулюються великою кількістю нормативних актів.

Відносини, пов’язані з поставкою товарів для державних потреб, регулюються Законом України “Про поставку продукції для державних потреб” від 22.12.1995 р.

Відносини з поставки між підприємствами, організаціями України і суб’єктами господарювання держав – учасниць СНД регулюються міждержавною Угодою про загальні умови поставки товарів між організаціями держав – учасниць СНД від 20.03.1992 р., Положенням про порядок поставки і митного оформлення продукції по виробничій кооперації підприємств і галузей держав – учасниць СНД, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.1994 р.

Відносини поставки регулюються й іншими нормативними актами, зокрема:

Сторонами цього договору є постачальник та покупець, які займаються підприємницькою діяльністю.

Предметом договору поставки є товар, який призначається для підприємницької діяльності або інших цілей, не пов’язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням. Зокрема, це продукція, призначена для виробничого споживання (сировина, матеріали, обладнання тощо), або товари, призначені для продажу на ринку чи для промислової переробки (наприклад, цукор для кондитерської фабрики).

Договір поставки є консенсуальним, двостороннім та оплатним. Як консенсуальний договір вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. До згоди сторін прирівнюється і відсутність належного протягом певного строку реагування постачальника на зроблені покупцем у протоколі розбіжностей пропозиції щодо умов договору або рішення господарського чи третейського суду з переддоговірного спору у випадках, передбачених угодою сторін чи законодавством.

Договір поставки двосторонній, бо права і відповідні обов’язки виникають для обох контрагентів.

Оплатний характер цього договору полягає в тому, що одержана від постачальника продукція оплачується покупцем за погодженими цінами.

Суттєвими умовами для договору поставки являються номенклатура (асортимент), кількість та якість товару, строки поставки та ціна. При відсутності цих умов у договорі він вважається не укладеним.

Договір поставки як угода між організаціями укладається у письмовій формі і оформляється як шляхом складання одного документу, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами тощо, підписаними стороною, яка їх надсилає. У передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення. Положення про поставки підтверджують загальну вимогу закону щодо письмової форми договору поставки, але при цьому допускають свободу вибору одного з кількох можливих способів оформлення договірних відносин:

а) складення одного документу, що підписується сторонами;

б) прийняття постачальником замовлення покупця до виконання;

в) обмін телеграмами, телефонограмами, радіограмами або повідомленнями за допомогою факсу.

Порядок і строки укладання договору поставки залежать від форми договірних відносин, обраної учасниками. При укладені договорів застосовують уніфіковані форми замовлень, протоколів розбіжностей, придатні для машинної обробки. Крім того, при оформленні конкретного договору сторони можуть використовувати (як зразкові) договори, що розроблюються і рекомендуються для прискорення і спрощення договірної роботи на підприємствах.

Одержавши повідомлення про прикріплення, покупець у 20-ти денний строк надсилає постачальнику замовлення специфікацію із зазначенням усіх умов, необхідних для поставки товару. Постачальник протягом 20-ти днів після одержання замовлення-специфікації повідомляє покупця про прийняття замовлення або надсилає свій проект договору.

Проект письмового договору у двох примірниках надсилається постачальником покупцеві і в тому разі, коли від останнього не надійшло замовлення на поставку. Для цього постачальникові дається 20-ти денний строк з моменту одержання повідомлення про прикріплення. Договір підписується керівником юридичної особи, скріплюється печаткою. При укладенні договору шляхом обміну листами, телеграмами або