– це добре забуте старе. Документи свідчать, що влітку 1917 р. 25бюджету Москви становили прибутки від міських комерційних підприємств [15]. Виникає запитання, чому б не відродити у населених пунктах України подібний досвід, організувавши систему високоприбуткового бізнесу через підприємства з комунальною і змішаною формою власності. Для забезпечення необхідного контролю функціонування такої системи з боку органів місцевого самоврядування роботу пропонується здійснювати через головне комунальне підприємство, прибутком якого має розпоряджатися виключно місцева Рада. Інші підприємства системи (спільної форми власності) мають засновуватися через головну фірму, що відповідає вимогам Закону «Про місцеве самоврядування в Україні». При подібній організації роботи прибуток головного підприємства фактично є паралельним бюджетом населеного пункту (рис.), а найголовніша фірма відіграє роль добуваючого елемента системи управління населеним пунктом, причому на госпрозрахунковій базі, тобто без збільшення апарату держслужбовців.
Організоване таким чином комунальне підприємство само по собі здатне сприяти вирішенню багатьох економічних завдань місцевого самоврядування. Проте з точки зору соціального партнерства особливий інтерес становить не головна холдингова структура, а дочірні комерційні спільні форми, співзасновниками яких ця структура може виступати за рішенням місцевих Рад.
Припустимо, що орган місцевого самоврядування, що представляє інтереси громади населеного пункту, через комунальну холдингову фірму заснував спільне комерційне підприємство. Партнером виступила приватна комерційна структура. Свою частину статутного фонду комунальна холдингова фірма внесла будівлями, спорудами, приміщеннями, комунальним майном, правом користування землею, інтелектуальною власністю тощо. Приватна структура вклала гроші. Очевидно, що про реальне соціальне партнерство можна говорити тільки за умови, що внески учасників до статутного фонду створюваного підприємства приблизно рівні. При цьому обидва партнери несуть однакову відповідальність за долю спільного проекту.
Спробуємо розглянути, які переваги дає співзасновникам спільна робота.
З позиції населення капітал, що залучається до статутного фонду спільних підприємств, активізує виробництво товарів і послуг, створює нові робочі місця. На цьому підгрунті, а також за рахунок «прозорості» господарської діяльності збільшується база оподаткування і відповідно прибутки бюджету. Бюджет органів місцевого самоврядування поповнюється новою складовою – дивідендами за результатами діяльності спільних комерційних структур.
Для підприємців партнерство з органами місцевого самоврядування означає можливість розширити сферу діяльності, забезпечити себе найбільш сприятливими умовами роботи аж до отримання у межах Закону окремих пільг. Базою для одержання переваг є не злощасна корупція, а взаємовигідне співробітництво в інтересах громадян. При проведенні необхідної роз’яснювальної роботи можна очікувати позитивних змін соціального статусу підприємців-партнерів у громадській думці.
Для органів виконавчої влади і місцевого самоврядування активізація виробництва товарів і послуг сама по собі вже є позитивним результатом. Якщо ж при цьому зростає прибуткова частина бюджету, це серйозно збільшує потенційні можливості й престиж місцевої влади.
Висновки та пропозиції
В результаті проведеного дослідження автором були зроблені наступні висновки:
Місцеве самоврядування є складовою самоврядування частиною організації управління сус-пільством. Його треба розглядати у декількох аспектах: політичному, господарському, органі-заційному, правничому. Усі ці проблеми дістали вияв у Конституції України (розділ XI "Місцеве самоврядування").
Серед нормативних документів, які реламентують діяльність органів місцевого самоврядування слід зазначити: Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні”, Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування", Закон України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", Концепція Програми законодавчого забезпечення розвитку місцевого самоврядування, Постанова КМУ „Про затвердження Програми проведення досліджень з проблем державного управління та місцевого самоврядування на період до 2004 року”, Розпорядження КМУ „Про схвалення Концепції Програми законодавчого забезпечення розвитку місцевого самоврядування” тощо.
У сфері захисту прав споживачів органи місцевого самоврядування керуються наступними нормативними документами: Закон України Про захист прав споживачів, Постанова КМУ «Про затвердження Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів», Указ Президента України „Про Програму захисту прав споживачів на 2003-2005 роки” тощо.
Головне у самоврядуванні — це надати колективам сіл, селищ, міст можливість самостійно вирішувати питання місцевого значення. Адже ніхто краще, ніж мешканці цих населених пунктів, не знає їх потреб, бажань, інтересів.
Організаційною основою місцевого самоврядування є відповідна територіальна громада, яка може діяти як без-посередньо, так і через створені нею відповідні органи — ради громади. Раду громади складають обрані громадою депутати, а також голова відповідно села, селища, міста, який здійснює керівництво виконавчим органом ради та головує на її засіданнях.
На рівні району, області діють обрані радами громад рай-онні та обласні ради, які представляють і реалізують у своїй діяльності спільні інтереси мешканців сіл, селищ та міст.
Відповідно до статті 10-1 закону України „Про захист прав споживачів” органи місцевого самоврядування з метою захисту прав споживачів мають право створювати при їх виконавчих органах структурні підрозділи з питань захисту прав споживачів, які вправі:
розглядати звернення споживачів, консультувати їх з питань захисту прав споживачів;
аналізувати договори, що укладаються продавцями (виконавцями, виробниками) із споживачами, з метою виявлення умов, які обмежують права споживачів;
при виявленні товарів (робіт, послуг) неналежної якості, фальсифікованих, небезпечних для життя, здоров'я, майна споживачів чи/та навколишнього природного середовища терміново повідомляти про це відповідні територіальні органи у справах захисту прав споживачів, інші органи, що здійснюють контроль і нагляд за якістю і безпекою товарів (робіт, послуг);
у випадках виявлення продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), які не супроводжуються доступною, достовірною, необхідною інформацією та відповідними супровідними документами або з простроченими термінами придатності, призупиняти продаж товарів (виконання робіт, надання послуг) до пред'явлення інформації, супровідних документів або припиняти продаж товарів (виконання робіт, надання послуг);
готувати подання