Курсова робота

на тему:

“Майновий найм (оренда)”

Зміст

Вступ

Будь-яка галузь права регулює певні правовідносини. Цивільному праву притаманно регулювання цивільних правовідносин, тобто майнових і пов’язаних з ними особистих немайнових прав. Будь-які правовідносини виникають унаслідок юридичних фактів. У Цивільному Кодексі Української РСР (далі - Кодекс) у ст. 4 міститься перелік юридичних фактів як підстав виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин. У свою чергу всі юридичні факти можна розділити на правомірні і неправомірні дії громадян і юридичних осіб, а також події. До правомірних дій громадян, спрямованих на виникнення, зміну, припинення цивільних правовідносин відносять, наприклад, угоди, передбачені законом, а також не передбачені законом, але такі, які не суперечать закону.

У Кодексі “угодам” присвячено розділ 3. Згідно ст. 41 Кодексу угодами визнаються вольові і правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За кількістю учасників таких правовідносин угоди можна поділити на 2 види: односторонні і дво- або багатосторонні.

Односторонні угоди визначаються як угоди, для вчинення котрих необхідно і достатньо вираження волі однієї сторони. До такої угоди можна віднести, наприклад, довіреність (ст. 64 Кодексу).

Двосторонньою і багатосторонньою угодою вважається угода, для вчинення якої, відповідно до закону, необхідно вираження узгодженої волі двох і більш сторін. Найпоширенішою угодою даного виду є договір (ст. 41 Кодексу).

Слід зазначити, що легального визначення договору в Цивільному кодексі 1964 року не було, і, відповідно, новий чинний Цивільний кодекс увів таке поняття вперше. Введення нових норм обумовлено тим, що у теперішніх умовах договір являється основним юридичним фактом, із якого виникають зобов'язальні правовідносини.

Проте не всяка угода саме по собі складає договір, - таким признається лише угода, що випливає з наміру учасників породити ті або інші цивільно-правові наслідки. Тому можна зробити висновок про те, що всякий договір може бути визнаний угодою, але не всяка угода може бути визнана договором.

Договори, у залежності від співвідношення прав і обов'язків учасників зобов'язання, можна поділити на 2 види: двосторонні і багатосторонні, що відрізняються не числом учасників, оскільки в двосторонньому договорі можуть брати участь не 2, а декілька осіб, і проте договір залишається двостороннім. Прикладом даного виду договорів може служити договір купівлі-продажу, у якому одна сторона - продавець, зобов'язаний передати майно, а інша сторона - покупець - прийняти це майно за відповідну плату. Прикладом багатостороннього договору є договір про спільну діяльність, про створення господарського товариства.

Отже, договір як юридичний факт має такі ознаки: 1) виявлення волі не однієї особи (сторони), а двох чи кількох осіб, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинні збігатися і відповідати одне одному; 2) спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав чи обов'язків.

Як юридичний факт, договір належить до числа правомірних дій, що вчиняються з волі його учасників і спрямовуються на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав або обов'язків. Проте роль договору не обмежується тільки тим, що він впливає на динаміку цивільних правовідносин (породжує, змінює або припиняє їх). Відповідно до вимог законодавства договір також визначає зміст конкретних прав та обов'язків учасників договір-ного зобов'язання.

У ринкових умовах зростає роль договору як універсальної та найбільш доцільної форми опосередкування товарно-грошових відносин. У процесах роздержавлення і приватизації договору належить чільне місце серед форм, що використовуються для подолання монополії державної власності (купівля-продаж дер-жавного майна через аукціони, конкурси, біржі тощо).

Дедалі більшого поширення набуває договірний порядок ство-рення нових комерційних структур: господарських товариств, спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів, господарсь-ких асоціацій тощо. Правовою основою утворення таких органі-зацій стає установчий договір, у якому засновники зобов'язу-ються утворити юридичну особу, визначають порядок сумісної діяльності по її створенню, умови передачі в її володіння, ко-ристування і розпорядження свого майна та участі в її діяль-ності. Договором визначаються також умови і порядок розподі-лу між засновниками прибутку та збитків, умови управління діяль-ністю юридичної особи та виходу засновників з її складу тощо.

Перехід до ринкової економіки і саме функціонування ринко-вого механізму можливі лише за умови, що основна маса това-ровиробників — підприємств, громадян — має свободу госпо-дарської діяльності та підприємництва. Результати цієї діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на договірних засадах. Це стосується насам-перед договорів, спрямованих на забезпечення потреб органі-зацій та громадян у матеріальних, енергетичних, продовольчих ресурсах (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна — бар-тер, постачання енергії тощо). Безумовно, не зменшується роль договорів майнового найму (оренди, лізингу, прокату тощо), за допомогою яких опосередковуються відносини по тимчасовому володінню і користуванню майном. Зростає значення договорів підрядного типу і про надання різного роду послуг громадянам та організаціям (побутовий підряд, про надання посередниць-ких послуг, на рекламу продукції тощо).

Отже, договір – це угода двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Мета цієї роботи полягає у розкритті поняття, загальної характеристики, форми, строків та видів договору майнового найму. У своїй роботі я намагатимусь дати відповідь на питання стосовно самої природи договору майнового найму (оренди), розкрити саме це поняття та його значення у системі правових інститутів українського законодавства, описати права та обов’язки сторін, відповідальність за порушення тієї чи іншої умови договору.

У своїй роботі я спиралась не тільки на праці відомих вчених-юристів та дослідників галузі права, а й на сучасну правову систему законодавства України: